Вже традиційно на початку серпня урочище Бичова, що поблизу Монастириська, закликає гостей на колоритне і захоплююче свято лемківської культури і традицій. Понад 20 тисяч гостей і майже тисяча учасників концерту, виставки, музейні експозиції, кінопокази та майстер-класи – «Дзвони Лемківщини» вражають своїм розмаїттям, багатогранністю і масштабами.
На це свято приїздять гості не лише із різних куточків України, а й з-за кордону, щоб відчути особливу атмосферу, почути лемківську мову та старовинні пісні, побачити, як колись жили лемки, якими промислами займалися, як одягалися.
Фестиваль розпочався урочистою ходою учасників свята центральною вулицею Монастириська. Вони поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку, пам’ятного знаку жертвам депортації, фігури Покрови Пресвятої Богородиці. А далі всі вирушили в урочище Бичова, де вже традиційно відбувається фестиваль «Дзвони Лемківщини». Це свято організовують вже 18 рік поспіль.
– Щороку «Дзвони Лемківщини» стають більш яскравими та насиченими,- зазначає голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович. – Для більшого комфорту у цьому році ми зробили навіс перед головною сценою, щоб глядачам було зручніше, і погода не стала на заваді заходу. Ми додали більше самобутності – кулінарія, гончарство, ковальство, фото-виставки та літературні експозиції, є кілька локацій для малечі. Вкрай важливим є зберегти саму ідентичність лемків як етнографічної групи українського народу.
Лемківська ватра – це своєрідне свято єднання. Тут зустрічаються родини, які були примусово роз’єднані, друзі, односельці. Для кожного з них депортація – це частина сімейної історії, трагедія і біль рідних людей. Цьогорічний фестиваль «Дзвони Лемківщини» особливий, адже це ще й сумна дата – 70- річчя з часу депортації українців із їхніх етнічних земель – Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Лемківщини.
– Минуло 70 років від тих трагічних подій, але ми пам’ятаємо прагнення тоталітарного режиму знищити українців, – зазначає голова Тернопільської ОДА Степан Барна. – Цей біль дає стимул до боротьби нам сьогодні, це нагадування кожному з нас – наскільки важливо зберігати єдність нації. Бо коли ми – єдині, ми – непереможні.
Степан Барна розповідає, що лемківську культуру та традиції прищепили йому у дитинстві дідусь та бабуся, які також були депортованими.
– Усвідомлення того, що ти є українцем, лемком, стали важливою складовою у формуванні мого світогляду, у виборі переконань та навіть роботи, яку проводжу сьогодні, – зазначає Степан Барна. – Хоча лемки і є невеликою етнічною групою українців, але їх внесок у розвиток самобутньої української культури – неоціненний. Можливість збиратися на фестивалі «Дзвони Лемківщини» та аналогічних лемківських ватрах – це можливість не просто проявити свою пісню, говірку, особливості побуту. Це – необхідна складова об’єднання українського суспільства довкола своєї культури.
В урочищі Бичова створений унікальний музей під відкритим небом «Лемківське село». Тут, у дерев’яних хижах – саме так називають лемки свої будинки – зібрані цікаві експозиції про побут і життя цієї етнографічної групи.
– Незважаючи на переслідування та утиски, лемки зуміли зберегти свою самобутню культуру та традиції, – зазначив голова обласної ради Віктор Овчарук. – І, що найголовніше, зуміли передати своїм дітям, внукам та правнукам непохитну любов до рідного краю – Лемківщини, навчили пісень та мови. У нашій області проживає близько 200 тисяч лемків, у Монастириському районі їх найбіьше. Було б доречно саме тут уніфікувати локацію лемківської культури та самобутності, щоб туристи та етнічні лемки, які приїжджають на Тернопільщину з екскурсійними турами, чи просто у гості, мали змогу відвідати насичену різними експозиціями локацію. Наразі працюємо над питанням перенесення музею лемківської культури з Монастириська на територію «Лемківського села».
І справді, не фестивалем єдиним. Окрім пісень і танців, можна було дізнатися багато цікавого про культуру і побут лемків. Всі охочі могли побачити, як одягалися лемки різного віку і статків, якими інструментами працювали столярі, ковалі та інші ремісники, які візерунки були популярні на вишивках.
Та чи не найцікавішою є кухня лемків. Голубці з пенцаком, кисилиця, мачанка, галушки… Мені вдалося побачити, як готуються лемківські дзядки. Господиня Людмила Харик розповідає, це страва з вареної картоплі, що нагадує книдлі. Її краще готувати у п’єцу. Зварити картоплю, відцідити воду і добре вим’яти її з сіллю, щоб не було грудочок, додати юшку, у якій вона варилася, далі – засипати манку, поки не вийде густе тісто. Потім ще кілька хвилин потримати усе на п’єцу, щоб дійшла до готовності манка. Руки змочити в олії і сформувати невеличкі кульки, Скласти їх на тарілку, полити зверху цибулею з олією або розтопленим смальцем зі шкварками чи сметаною.
Гості фестивалю мали нагоду безкоштовно продегустувати лемківські страви, а також переглянути тематичні фільми та фотовиставки, відвідати спортивне містечко, взяти участь у конкурсах та розвагах. Гостинно запрошувало містечко народних промислів районів області, де проводили майстер-класи гончарі, грали вуличні музики, свої твори презентували художники-аматори.
Увечері всіх потішив своїм виступом Національний хор імені Г. Г. Верьовки. А потім вже традиційно запалала справжня лемківська ватра. Фестиваль «Дзвони Лемківщини» вкотре об’єднав українців, які понад усе на світі люблять свій рідний край і бережуть у серцях щемливу пам’ять про минуле…
