Сьогодні я спілкуюся з головою Чортківського районного суду – Наталією Коломієць. Ми зустрілися в її робочому кабінеті у післядень професійного свята – Дня працівників суду, яке відзначають у грудні. І так вже склалося, що випала мені честь сидіти з цією жінкою поруч у залі суду, бо ж обрана присяжною.
Коли вона вдягає мантію, то виваженістю, мудрістю і відданістю служінню закону стає схожою на Феміду – богиню правосуддя, а ще на суворо-справедливу птаху, яка ширяє у небі своєї царини вільно та впевнено. А коли скидає чорні крила суддівського одягу, то обличчя її одухотворюється, очі запалюються щирим усміхом і усе її єство випромінює вишукану вроду української жінки-берегині.
Наталія Зіновіївна завжди завантажена роботою, тому на засідання я прийшла раніше і попросила викроїти невеликий час для інтерв’ю.
− Пам’ятаю. Це була кримінальна справа, дуже складна і резонансна, навіть згадувати про ті далекі події мені важко.
− Забобонів, як таких, немає, але за багаторічними спостереженнями, коли справа відклалася перший раз, то завжди виникають певні обставини чи якісь перешкоди, через які вона затягнеться надовго.
− Однозначно сказати не можу − є позитивні і негативні моменти. Що стосується процесуальних моментів, то зміни повинні відбуватися не тільки в судах, але і в адвокатурі та прокуратурі, щоб не було змагальності в системі, а лише спільна корисна праця.
− Щаслива, що в мене вдома є надійний тил. Вдячна своїй сім’ї, що можу відмежувати свою роботу від домашніх справ. Я маю чудового чоловіка, дочку, сина і двох онуків, яких обожнюю, вони мені додають сил і наснаги.
− Дуже люблю читати, особливо поезію Ліни Костенко. Коли навчалася в Харківському університеті, читала дуже багато, а зараз катастрофічно не вистачає часу.
− Трохи важко. У плані людського фактору буває складно організувати роботу через об’єктивні причини. Але це орієнтація на європейський досвід, і він має місце у судовому законодавстві.
− Я згідна, що він обов’язково має бути. Зараз розробляється новий зразок мантії, і я думаю, що це буде цікавий варіант.
− Я б так не сказала. Скоріше, моральна втома, через те і маємо п’ятдесят шість днів відпустки, хоча я ніколи не можу їх усі використати. Доводиться виходити на роботу через виробничу необхідність. Ми все життя вчимося, тримаємо руку на пульсі змін, тому вигоряння нам не загрожує.
− Так не можу сказати. Інколи бували сумніви, але якщо вони виникали ще до нарадчої кімнати, то рішення уже я приймала із чітким переконанням, покладаючись на беззаперечні докази.
− Я б збалансувала права, адже інколи вони в обвинувачених більші, ніж у потерпілих.
− Я вірю в Бога і у велику силу маминої молитви. Якось мій син довго затримався з друзями. Це було влітку, я не могла заснути, вийшла на вулицю і стала молитися до Матінки Божої, щоб та щасливо припровадила його додому. І коли через п’ять хвилин під’їхала машина, з якої вийшов мій син, я була шокована. На очах з’явилися сльози.
− Кілька днів тому, коли вдома слухала «Гімн суддів», який мені надіслали друзі. Там є такі слова: «Ви суддів не судіть із гаряча, бо не легка в них по життю дорога». Вони зачепили мене до глибини душі.
− Щоб приносити добро, злагоду і мир в цей світ. Я стараюся так жити, і вдома, і в колективі підтримувати один одного.
− Щоб всі люди були здоровими та допомагали один одному. Хочеш весь світ обняти – обійми. Не соромся.
− Бажаю усім бути оптимістами, впевненими в завтрашньому дні та своїх силах. Добра в родинах, злагоди і взаєморозуміння. В Україні розумні та працьовиті люди, які заслуговують на щастя. Вірю, що ми всі випробування здолаємо і все у нас буде добре.
Сьогодні питання гендерної рівності є пріоритетним у всіх сферах нашого життя. Актуальне воно і в судовій системі. Нелегка ноша жінка-судді, яка випала на тендітні плечі нашої героїні, не хилить її додолу, а навпаки – надає стійкості та рівноваги, гордості та гідності за свою земну місію. Несіть і надалі її достойно, шановна Наталіє Зіновіївно. Добра, щастя, миру та любові вам від усіх тих, кого ви щодня зігріваєте своїми щирими обіймами.
