Проект “Точка на карті” запрошує до єдиного у світі підземного музею трипільської культури
Сьогодні разом із проектом Укрінформу «Точка на карті» ми побуваємо на Тернопільщині. Разом із нашим кореспондентом помандруємо під землю. Саме так, адже Тернопілля славиться своїм природним феноменом — дивовижними карстовими печерами.
Одразу ж скажу, сьогодні для нашого проекту, ми не обрали печеру
«Оптимістичну», найдовшу у світі серед гіпсових печер. І не «Озерну», з її величезними підземними голубого кольору озерами, ні «Кришталеву» із дивовижними кам’яними квітами-кристалами, ані «Млинки», мабуть, найбільш «спортивну» печеру краю, де полюбляють змагатися спелеологи. Хоч гадаю, ми ще знайдемо час на мандрівку й туди. Нині ж навігатор привів нас до єдиної у світі печери-музею Трипільської культури. І маємо на це поважну причину. Бо саме 195 років тому її, названу «Подільською Помпеєю», було відкрито світові.
Так, ви правильно здогадалися, це печера Вертеба.
КОЛИ ПРО ТРИПІЛЛЯ ЩЕ НІХТО НЕ ЧУВ
Для мене похід у цю печеру вже точно більш як десятий за рахунком. На початку 70-х пробирався сюди крізь невеличкий лаз, міцно тримаючись за натягнуті канати, що губились у чорному жерлі печери, здирав нігті, відгортаючи глину, яка, здавалось, так і хоче тебе засмоктати у вузькому підземному лабіринті. У той час вхід у печеру був не тільки замуленим, а й захаращеним усілякими побутовим непотребом місцем, яке тут, на околиці села Більче-Золоте Борщівського району слугувало для багатьох тутешніх жителів такою собі бездонною ямою, куди десятиліттями зсипалося все, що заважало господарям на подвір’ї та городі. Тому кожна спроба проникнути в печеру супроводжувалась певним ризиком для здоров’я відчайдухів, яких цікавило, – а що ж там, під землею, у тій таємничій «дірці» посеред поля, де зникають і струмки, і змитий водою чорнозем, і лісова дичина, яка ховається від переслідувань мисливців.
Але це все було вже через багато десятиліть після того, як її, оту «дірку» виявив під час одного з полювань власник тутешніх земель. Тоді, ще у 1823 році, він оторопів, коли побачив, як біля темного провалля вода вимила кілька глиняних посудин із дивовижними красивими візерунками, чимось подібними на античні. І не міг тоді знати той подільський пан, який випадково натрапив на знахідку, що це були зразки культури зниклої цивілізації, старшої за шумерську. Цивілізації, аж через 70 років названої Трипільською, а вік знайдених артефактів тут, у тій «дірці» – печері Вертебі – понад 5 тисяч років.
– Скажу, що окремі керамічні фрагменти місцеві жителі знаходили у різних частинах цього подільського регіону, – розповідає директор обласного Борщівського краєзнавчого музею, багаторічний дослідник печери Вертеба, біля входу до якої ми стоїмо, Михайло Сохацький. – Але те, що було згодом виявлено у цій печері, сколихнуло уяву тодішніх археологів. Посудіть самі. Перші дослідники знайшли тут величезну кількість людських решток і кісток звірів. А ще – понад 35 тисяч шматків глиняного посуду тоді ще невідомої культури, більше сотні керамічних і глиняних фігурок, переважно жіночих, знаряддя праці з майстерно обробленого місцевого каменю та кісток. Та, головне, серед перших знахідок були і цілі, неушкоджені глиняні посудини. І не одна й не десять, а кількасот. Все це – зразки культури, автентичні тим, які згодом, у 1893 році знайшов під час розкопок Вікентій Хвойка у селі Трипілля під Києвом, – додав Михайло Сохацький.
ВЕРТЕБА: ЗАГАДКИ ТА ГІПОТЕЗИ
Отож, одягнуті у водонепроникні комбінезони, у добротному взутті, тримаючи ліхтарі, разом із Михайлом Сохацьким робимо перші кроки у Вертебі. Йдемо вузьким лабіринтом, щораз пригинаючись. Міцні спелеологічні шоломи бережуть від можливих ушкоджень, під ногами – волога глина. Через деякий час, зупиняємось аби віддихатися в одному з підземних залів. Запитую, невже тут, глибоко під землею жили трипільці, адже переважно з ними ми ототожнюємо людей-землеробів, які на поверхні зводили будівлі, обробляли поля, вирощували худобу, а тут – житло в печері?
– Це одна із загадок Вертеби. Фактично, це єдине у світі місце, де підтверджено, що трипільці мешкали тут під землею упродовж шести століть, правда, епізодично. Це засвідчують і закіпчені частини печери, навіть залишки багать, аналіз попелу яких підтверджує його давнє походження. Тут же – різноманітні шматки глечиків, зокрема й для зберігання зерна, знаходили і зернотерки, адже трипільці – це, передусім, хлібороби.
– Скажу, що про це достеменно невідомо. Хтозна, може це були періоди, коли трипільці ховались від нападників, а можливо тут було їхнє святилище, бо ми знаходили у печері окремі масові, близько 25 осіб, поховання людей, натрапляли і на окремі захоронення. Усе це – загадки, загадки…
– Це все сліди роботи рук давніх людей. Вони тут витесували такі заглибини, своєрідні лежанки, розпалювали багаття, гріли камені, які тривалий час зберігали тепло, віддаючи його трипільцям, яких збиралось тут по кількасот осіб. Деякі дослідники вважають, що Вертеба була місцем проведення ритуальних обрядів. Наприклад, наші археологи знаходили тут певні артефакти, очевидно, це були амулети, – розмірковує Михайло Сохацький.
«БИК», «ТРИПІЛЬСЬКІ БІНОКЛІ» ТА ОГОЛЕНІ ЖІНОЧІ ФІГУРКИ
Михайло Сохацький розповів, що серед знахідок, виявлених у Вертебі, є знакові, які, очевидно, відігравали сакральну роль.
– Тут, у Вертебі свого часу знайшли амулет – стилізоване зображення голови бика, який згодом став символом Трипільської культури. До речі, цей символ обрав собі за емблему і Краківський музей, де нині зберігаються тисячі артефактів, знайдених у Вертебі, адже колись ця територія належала Польщі, – розповідає історик-археолог. Саме він із групою своїх однодумців свого часу знайшов у печері кістяний амулет, аналогічний тому, який зберігається у Краківському музеї.
– Дійсно, серед загадок Вертеби – знайдені у печері дві спарені наскрізні посудини із яйцеподібними формами, які розширюються у верхній і нижній частинах. Такі ж були виявлені під час перших розкопок у Трипіллі на початку XX століття.
– Побутує і така думка. Та більшість дослідників вважає, що Трипільські «біноклі» – це один із предметів землеробського культу, прообраз Неба і Землі. Це – як втілення бездонності, безмежності людського буття. Дехто припускає, що під час землеробських обрядів в одну посудину-лійку такого «бінокля» засипали жменями насіння, іншу – наповнювали водою. Ось так зерно і вода, що, можливо, супроводжувались магічними замовляннями й потрапляли у землю, – каже Михайло Сохацький.
– Хтозна, можливо і в цьому є теж певний сенс, що такі «біноклі», їхні верхні чаші відкривали канали Всесвіту, приймали його енергію, а нижні – передавали цю енергію Землі, поєднуючи земне і небесне.
– Справді, серед культурного спадку трипільців є чимало жіночих фігурок, деякі з них розмальовані. Характерно, що кожна зі знайдених жіночих фігурок – дуже витончена, майстерно виготовлена, хоча, певна схематичність притаманна таким виробам.
Одні археологи сходяться на тому, що все це – символи тогочасних богинь, які уособлювали ідею родючості, життя, достатку, інші схиляються, що подібні фігурки ще й виконували роль оберегів, які не давали злим духам доступу у домівку та захищали тих, хто мав із собою такі амулети, – розповів Михайло Сохацький.
ВІД ПЕЧЕРИ – ДО ФЕСТИВАЛЮ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ «ВЕРТЕБА»
Понад дві години тривала мандрівка підземними лабіринтами «Вертеби». Здається, вже стільки разів побував тут, але щоразу, коли слухаю свого незмінного гіда печерними ходами – археолога, історика Михайла Сохацького, знову і знову переконуюсь: Вертеба манить своїми таємничими закутками, низкою збережених артефактів, які можуть безпосередньо у печері оглянути туристи. А ще – уявити, як виглядали сонцелюби-трипільці, які чомусь не на одне століття обрали собі цю печеру для життя і смерті. У цьому, допитливим мандрівникам допоможуть відтворені скульпторами фігури трипільців, що ніби застигли серед вічності, вдивляючсь у кожного, хто ступає на їхню колишню територію.
– Хочемо, щоб наша печера, оцей, фактично, єдиний у світі підземний музей трипільської культури стала місцем, яке прагнуть відвідати сотні і сотні туристів. Людей небайдужих, які цікавляться минулим цього куточка України. Так, минулого року в Більче-Золотому провели яскравий фестиваль Трипільської культури «Вертеба», – каже Михайло Сохацький. – У його межах відбулися наукові читання, конференції, екскурсії лабіринтами Вертеби, майстер-класи відомих народних умільців, виступи автентичних фольклорних колективів львівського балету «Життя» з композицією «Етно-еволюція». З огляду на торішній резонанс від фестивалю, сподіваємось, що він стане щорічним. Принаймні, уже нам телефонують туристи, кажуть, що готові знову приїхати до нас на таке самобутнє автентичне історико-краєзнавче дійство. А в лютому цього року в Українському домі під час презентації Тернопільщини у столиці України «Благословенне Тернопілля» показали киянам велику експозицію артефактів, знайдених у Вертебі, демонстрували кінофільм про печеру і дослідницьку роботу у ній спелеологів, археологів. Намагаємось, щоб про цю зниклу цивілізацію, названу Трипільською культурою, знало якомога більше українців, туристів з інших країн. Адже її витоки губляться десь у п’ятому тисячолітті до нашої ери. І мало хто знає, що вона давніша за шумерську цивілізацію, яка досі вважалася найстарішою на планеті. Узагалі, Трипілля як пласт маловивченої світової культури, що частково збереглася у Вертебі, беззаперечно, зіграло величезну роль у розвитку людства, а матеріальні свідчення, які дійшли до наших днів, говорять про те, що саме Трипілля, імовірно, було колискою індоєвропейських народів. Тож переконаний, Вертеба ще відкриє нові чи підтвердить існуючі гіпотези науковців й надалі вабитиме до себе допитливих мандрівників, – сподівається Михайло Сохацький.
А разом із ним віримо у це й ми.
Олег Снітовський, Тернопіль.
Фото автора.
Джерело: Укрінформ.
