Це питання турбує не лише власників туристичних фірм і готелів, а й громаду міста. Проте, з року в рік нічого не змінюється, попри гучні заяви влади. Відсутність серйозного менеджменту, погані дороги та хаотична забудова – ось головні причини, чому туристи оминають обласний центр, вважає проректор з науково-педагогічної роботи Тернопільського національного економічного університету доктор економічних наук, професор Василь БРИЧ.
– Пане Василю, на вашу думку, чи є у Тернополя шанс стати туристичним центром?
– Скептики скажуть, що це міф. Звичайно, не варто забувати, що у світі є безліч історичних споруд, унікальні заповідники, визначні пам’ятки архітектури та культури, які підтримуються у чудовому стані. Повертаючись із закордонних поїздок, я щоразу ставлю собі запитання: «А що ми можемо запропонувати світові?» Зібраний на відносно невеликій території комплекс природних, історичних, культурних та релігійних цінностей дозволяє нам говорити про досить вагомі передумови для розвитку туристичної галузі в регіоні. Тут збереглася третина всіх замків і фортець України, тут не перестають захоплювати своєю величчю і старовиною численні храми та природні перлини. .
– Чому ж, маючи такий потенціал, ми не можемо досягти розквіту туризму у місті, області?
– Це питання, на жаль, змушує нас повернутися до політичної ситуації. Незалежно від спрямування правлячої партії вже давно розробляються проекти щодо знищення нашої області. Під якою б назвою воно не проводилося ─ територіально-адміністративної реформи, укрупнення, оптимізації ─ це призведе до негативного для нас наслідку. Це буде значна втрата для жителів області, але найбільше постраждає Тернопіль. Втративши статус обласного центру, він стане черговим провінційним містечком. Мені, як і багатьом жителям, соромно, що за останні десятиліття за допомогою різних політичних сил, влади, а також нашої безініціативності та бездіяльності, Тернопіль опускається на більш примітивний рівень. Не тільки тому, що ми не зуміли зберегти промисловий потенціал («Комбайновий завод», «Ватра», «Оріон», «Сатурн», «Текстерно» та інші підприємства), а й необдумано віддали Івано-Франківську першість з автомобільного продажу, Хмельницьку ─ з організації торгівельних речових точок. У 90-х роках до нас з’їжджалися з різних куточків України, щоб придбати автомобіль, а з більшості країн колишнього Союзу ─ для закупівлі одягу. Можливо, комусь це здасться примітивним, але, на мою думку, це краще, ніж будівництво хімічних комбінатів. Окрім того, це могло б розвинути потужну галузь ─ шопінг-туризм. Я далекий від того, щоб ідеалізувати Тернопіль. Нехай у масштабах країни він і виглядає провінційним. Проте місто із самобутньою культурою, цікавою історичною спадщиною, чудовими природними ландшафтами, місто, відоме своєю екологічністю, зі специфічними традиціями та менталітетом, місто-каталізатор серйозних політичних процесів (можливо, це і є основною причиною «оптимізації») і, зрештою, просто «файне місто» може і повинне зберігати статус обласного центру з відповідною інфраструктурою.
– Які ще проблеми заважають нам розвинути туристичну сферу?
– Спробуємо абстрагуватися від найболючішої, проте спільної для всієї України, проблеми дорожнього покриття. Зрозуміло, що з такими дорогами ми не побачимо ні зовнішнього, ні внутрішнього туриста. Поряд з цим найбільша проблема, на мою думку, полягає у відсутності серйозного менеджменту в сфері туризму. На базі національного економічного університету ми провели низку конференцій стосовно цього питання. Зустрічі з власниками готелів, ресторанів, туристичних фірм показують, що людям неприємно і не хочеться спостерігати занепад краю при позитивній динаміці сусідів – Івано-Франківської, Чернівецької, Волинської, Рівненської областей. Але є проблеми, які потребують спільного вирішення. З точки зору логістики, значення Тернополя безцінне, враховуючи середню відстань 130-150 кілометрів до найближчих обласних центрів. Йдеться не лише про виробничу логістику, а й про логістику послуг. Вся область повинна взяти участь у становленні Тернополя як туристичного центру. Природний, історичний, культурний, паломницький потенціал, зосереджений у Кременці, Почаєві, Бучачі, Теребовлі, Збаражі, Бережанах, Зборові, може бути повноцінно розкритий, коли їх перестануть використовувати лише як транзитні пункти дорогою до інших міст. Вони повинні стати вагомими туристичними об’єктами з власною інфраструктурою та центром у Тернополі.
Ще однією з проблем, яка не дозволяє Тернополю бути привабливим для туризму, – хаотична забудова. Громадськості потрібно терміново ввести табу на будь-яке будівництво у центральній частині міста. Недавно ми піднімали питання щодо архітектурної «цінності» кафе «Анастасія», а тепер там постає якийсь бетонний монстр (невідомо навіть, скільки поверхів – про забудовника, замовника інформація відсутня). Але вже зрозуміло: те, що будується, не буде відображати тогочасну атмосферу пасажу Адлера (вулиці, яка збереглася навіть під час Другої світової війни) ні архітектурно, ні за суттю. Серце крається, коли бачиш, як один за одним постають сучасні будівлі, які назавжди знищать те, чим би міг гордитись Тернопіль. Про вулицю Шептицького взагалі можна забути. Якщо не схаменемось, буде соромно перед своїми дітьми і онуками. А чого вартує будівництво житлового будинку біля школи №9, через який діти сонця у вікнах вже ніколи не побачать. Погляньте, що зроблено із вулицею Мазепи: вибудували два бізнес-центри, а стоянок для автомобілів не передбачено навіть для своїх працівників; водії зробили їх на проїзній частині, тротуарах. Така ж ситуація на вул. Крушельницької. Таке враження, що у Тернополі, крім офісів, торгових центрів і житла, не потрібно більше нічого. А де ж стадіони, тенісні корти, підземні або багатоповерхові автостоянки?
– Що варто робити, аби кожен з нас міг гордитися рідним містом? Щоб до нього приїжджали туристи і жити тут було комфортно.
– Насамперед, я можу дати пораду власникам готелів, ресторанів та туристичних фірм. Нам потрібно зрозуміти ─ навіть якщо бізнес в одному сегменті, ви – не конкуренти. До конкуренції у нашому місті ще дуже далеко. Вирішення питань можливе лише шляхом об’єднання з чітким розумінням мети та завдань. Потрібно розробляти загальну стратегію і тактику дій. Я часто чую, що у нас і так достатньо готелів. А де так звані хостели? Хто готовий прийняти туриста середнього і нижнього сегменту із ціновою пропозицією 70-90 гривень? Я знаю лише один чи два таких заклади. Та ж ситуація і з ресторанами. У Тернополі багато «кабаків», але вони фактично не відрізняються один від одного нічим, окрім інтер’єру. Майже у всіх закладах є стандартний набір із 10-15 однотипних страв з невеликими видозмінами. Музичне оформлення ресторанів теж залишає бажати кращого. Заклад високого класу повинен мати хоча б мінімальний репертуар, який би розкривав назву, інтер’єр і концепцію, якщо така є. У тернопільських ресторанах і барах здебільшого просто переспівуються пісні російських виконавців. У нашому місті справді багато закладів громадського харчування, а от тематичні майже відсутні, за винятком кількох ресторанів.
– То з чого слід почати відроджувати туристичну славу Тернополя?
– Терміново об’єднатись архітекторам, історикам, краєзнавцям, науковцям, бізнесменам, меценатам, небайдужим людям, які люблять і хочуть гордитись своїм містом, щоб зупинити архітектурно-культурний бедлам.
Інна МАТУШ.
