– Є така форма живопису, як інтуїтивна. Тобто малюєш те, що диктує твоя душа, – розповідає тернопільська художниця Олеся Гудима. – Я вже дуже давно це практикую – дванадцятий рік. Розгортаю полотно і не знаю, що на ньому буде.
Олеся Гудима стала другою після Івана Марчука художницею з Тернопільщини, чия робота зображена на вітчизняній поштовій марці. Вона є авторкою близько тисячі картин, вони зберігаються у приватних колекціях в Україні, Канаді, Франції, США, Німеччині, Англії, Вірменії, Іспанії, Польщі, Швейцарії, Угорщині. На рахунку Олесі кілька десятків мистецьких виставок.
Утім, вона йшла до справи, яку відчула як своє покликанням, скоріше всупереч обставинам. Молода мама з дипломом факультету журналістики Львівського університету, без фахової художньої освіти, але з непереборним бажанням малювати, Олеся роками долала кордони умовностей. Вона експериментувала з техніками і текстурами, писала на склі й простирадлах, пальцями і шпателем. Її шлях у мистецтві – це спосіб бути собою.
Приводом для нашої розмови стало відкриття виставки Олесі Гудими у приватному арт-просторі гастропабу “Natura” в Тернополі. Вперше художниця представила свої картини з квітами, хоча лише полотен із зображенням маків написала понад сорок. Майже всі вони теж – у приватних колекціях.
“Хотіла встигнути малювати за думкою”
– Всі картини, представлені на цій виставці, намальовані в техніці імпасто, – розповідає Олеся. – Я працюю в ній десять років і вже створила 106 таких робіт. Імпасто – це густе нашарування фарби. Ця техніка зараз популярна, але поки нема такої великої кількості художників, які у ній творять. Я спочатку думала, що коли досягнути певної густини фарби на полотні, то це вже дуже гарно. Але виявилося, в цій техніці досить складно працювати, тому що лише здається, що кожен колір на полотні “тримає” свій відтінок. Насправді дуже круто, якщо вдається колір зберегти. Зараз я вже можу гратися з текстурою фарби, різними відтінками.
Виставковий простір розцвів маками, волошками, люпином, польовими квітами. Водночас незвичайне поєднання кольорів і текстури залишає простір для уяви, тому кожен, хто дивиться, сприймає їх по-іншому.
– Назва виставки – “Natura пристрасті”. Пристрасть – це емоція. І справді, всі ці картини намальовані дуже швидко, під впливом емоцій, які зафіксовані на полотні за допомогою фарби і кольору, – зауважує Олеся. – Я колись хотіла встигнути малювати за думкою. От виникла думка, вона закінчилася – і створила картину. Тепер такі картини пишу за годину-дві. Але лише здається, що це швидко, для цього треба було років десять попрацювати шпателем.
“На картини потрібно море енергії”
Всі роботи Олесі систематизуються у серії. “Квіти” – лише частинка з того, що творить художниця. Є ще “Сновида”, “Кроки”, “Ангели миру для України”, “Українська мадонна” та інші. Загалом твори художниці можна зарахувати до інтуїтивної форми живопису – спонтанної, тієї, що йде за душею.
– Я довго вчилася входити в такий стан для творчості, – каже Олеся. – Для цього потрібне повне розслаблення. Відключаєш внутрішній діалог. І тоді починаєш малювати.
На відміну від “швидких” квіткових композицій, над деякими картинами художниця працює сім-вісім місяців. Іноді – рік або й два. Зокрема, це стосується картин із казковими сюжетами.
– Зараз я збільшила собі робочий час до 10 годин, – пояснює Олеся. – Починаю о шостій вечора, а закінчую о восьмій ранку. Хотілося б дійти до 16, 17 годин, але я розумію, що це вже буде випад в зовсім іншу реальність, бо коли людина малює, вона весь час перебуває в цьому моменті зараз. Навіть мозок по-іншому працює. І коли раптово залишаєш малювати, потрібен час, аби налаштуватися на соціум. Але в мене має назбиратися енергія на малювання. А на картини потрібно море енергії. Тому я можу два тижні, наприклад, не малювати, вбираю нові враження. І тоді знову можу творити.
Художниця розповідає: для неї постійне джерело енергії – спілкування з сім’єю (в Олесі – четверо дітей). З іншого боку – це поштовх для глибшого занурення у творчість.
– От як Тарас Шевченко – що більше йому забороняли, то більше він хотів малювати. В мене заборона – це повсякденні клопоти, – каже художниця. – Догляд за дітьми, багатодітність. Як будь-яка жінка, маю багато обов’язків, і коли я в них занурююся, мені так хочеться творити. Нехай за день намалювала якусь русалочку на фоні буденного клопоту – воно таке “смачне”. Водночас, в мене енергія з’являється завдяки моїм дітям, чоловіку. Відбувається кругообіг взаємодій і обмін енергіями.
“Сподобалося бути собою”
Олеся згадує, що малювала все життя: у дитинстві в садочку, в школі, в університеті – вчилася на журналіста, але малювала.
– Зараз можу з гордістю сказати, що я художниця-самоучка. Тішуся, що можу бути приналежною до “банди” тих людей, які відкривають усе самі. До Пола Маккартні теж батько казав: “Коли ти вже нарешті вивчиш ноти?” Маю свою вузьку спеціалізацію, в якій намагаюся розвинутися якомога більше. Колись мені було дуже складно. Я закінчила журналістику, працювала журналістом, потім з’явилися діти, я не мала ні часу, ні можливості вчитися на стаціонарі на художника. Але мені не хотілося бути гіршою від тих, хто здобував мистецьку освіту, тому весь вільний час присвячувала малюванню, тому що знала, що вони теж присвячують малюванню багато часу. А потім мені сподобалося бути собою.
Найближчим часом Олеся Гудима планує відкрити ще п’ять виставок в різних містах України.
– Зараз виставок не так багато, тому що постійно захоплена творчістю, – каже художниця. – Це була моя мрія – максимально свій час віддати мистецтву і намалювати дуже багато картин. Та з часом зрозуміла, що у такому випадку буду чекати, що світ скаже мені «Дякую!», чекатиму сатисфакції. А насправді треба жити, любити. Трохи помалювала – і далі живеш звичайним життям. Бо якщо не робити цього, то потім можна образитися на світ і людей, що вони не дали, можливо, очікуваного визнання.
Виставка полотен Олесі Гудими у «Naturі» триватиме до 5 березня. Представлені картини можна придбати. Частину виручених коштів художниця передасть багатодітній сім’ї, яка потребує допомоги.
Антоніна БРИК.
