Ми, українці, здавна пишаємося тим, що вшановуємо і не забуваємо наших прадідів, підтримуємо зв’язок із нашим минулим. Іноді час працює проти нас і пам’ять про певні події, місця, людей затирається. Саме тому важливо знати та бачити те, що знову нагадуватиме нам про давнину. Культурні пам’ятки, об’єкти, які були очевидцями минулих епох, поступово руйнуються, і ми повинні підтримувати їх у належному стані, аби не втратити зовсім. А якщо проявити достатньо зусиль і терпіння, то можна врятувати від забуття і відродити те, що давно вважалося втраченим.
Саме так вчинили небайдужі мешканці села Струсів, що на Теребовлянщині. 14 жовтня там відбулося посвячення пам’ятного хреста на старовинному цвинтарі, що поряд з храмом святого Миколая ЧСВВ УГКЦ. Історія цього некрополю сягає аж XVII століття. На ньому поховані парафіяни зі Струсова та навколишніх сіл (Варваринці, Різдвяни, Бернадівка та Заздрість).
У книзі «Йосиф Сліпий. Спомини», в якій – особисті спогади патріарха УГКЦ, читаємо наступне: «В Струсові був колись монастир оо. Василіян над Серетом з прегарною церквою у візантійському стилі… Біля тої церкви було кладбище, на якому похоронена моя найстарша сестра Марія, замужна Янковська. Вона спочиває біля заздрістянського учителя з женою… Над гробом стоїть великий крицевий хрест».
Цвинтар існував до 30-х років XIX століття. Відтоді він не отримував належного догляду і згодом його поглинув ліс. З ініціативи небайдужих і зусиллями місцевих жителів, благодійників, які перейнялися долею давніх поховань, у 2020 році кладовище відновили.
Чагарники та дерева на території цвинтаря вирубали, а саму ділянку впорядкували і привели до ладу, бо зовнішній вигляд кладовищ – моральне обличчя народу. Впорядкування цих місць має бути спільною справою та турботою усіх живих. Це наша історія, це, як справедливо кажуть, архів, де кожен надмогильний знак, пам’ятник чи хрест з відповідним написом – своєрідний документ. На жаль, дуже багато з них не збереглося. Але тепер прокладена стежка сюди не повинна заростати.
Максим СКАСКІВ.
