Страшно, коли смерть стає статистикою. Щодня лунають повідомлення: обстріляли… загинули… поранено… Це звучить надто буденно. Без співчуття, імен загиблих…
Коли повоювати в АТО під час виборів їздили політики чи сини політиків, – це була сенсація. Вони ставали героями таблоїдів, численних газетних- і телеповідомлень, учасникам виборчих перегонів. Виборчий марафон завершився і для багатьох згаданих «вояків» «героїзм» в АТО – також.
Про Петра, Івана, Степана – звичайного мешканця містечка чи села, який захищає Батьківщину, таблоїди, зазвичай, не пишуть. І влада байдужа. Про нього згадають, як про героя, лише тоді, коли привезуть тіло в домовині. Благо, для багатьох пересічних українців, волонтерів, дітей наші вояки – прості чоловіки, звичайні хлопці – справжні герої.
Як не прикро, але президент навіть героям Небесної сотні присвоїв звання після вигуків «Ганьба!» «Я вирішив, і сьогодні підпишу указ про нагородження званням Герої України усіх героїв Небесної сотні», – заявив Порошенко після людського осуду. Це було схоже на банальне: «Водій, зупиніться, я проїхав свою зупинку». Бо рішення годилося б прийняти давно. Зрештою, героями Небесну сотню визнав народ, коли Порошенко ще не був президентом. І це – найвища нагорода й шана.
Узагалі, вітчизняний політикум дедалі більше розчаровує українців. Важко зрозуміти, чому досі жоден (!) із тих, хто давав накази і хто розстрілював людей на Майдані не відповів перед законом. Оправдання з боку влади й правоохоронців звучить, як знущання: винуватці втекли до Криму і Росії.
Ніхто авторитетно не пояснив, чому здали Крим. Тодішня влада боялася спровокувати Путіна, хоча президент РФ уперто стверджував: «зелені чоловічки» – не російські військові. Начальник Генштабу ЗСУ Юрій Ільїн наказував українським військовослужбовцям: «Не стріляйте у наших російських братів, за жодних обставин не відкривайте вогонь на поразку». Це цитата із його звернення. Влада пояснює, мовляв, не було кому і чим захищати півострів. Експерти ж іншої думки: у Криму на цей час була ціла механізована 36-а бригада берегових військ. І корабельні частини ВМФ. А на материку розташовувались боєздатні повітряно-десантні та аеромобільні частини у складі шести тисяч осіб.
Не втямки, чому президент досі не позбувся кондитерської фабрики «Roshen» у російському Липецьку, яка працює там із 2001 року. Роботодавець Петро Порошенко забезпечив працею 1500 росіян.
Чому Україна не запровадила санкцій проти РФ?
Чому президент грається в «олігархічні війни»? За словами політичного експерта Олега Миколайчука, «Порошенко розпочав негласне створення «антиколомойського» олiгархiчного союзу, до якого тактично входитимуть усi інші олiгархи. Це – «австрiйський в’язень» Фiрташ, дніпропетровський – Пiнчук і донецький – Ахметов. Наразi це буде медiйне та полiтичне зiткнення олiгархiв, а далi може початися й вiйна за новий перерозподiл ресурсiв».
Інший політексперт Андрій Бала зауважує: «Існує велика небезпека, що цей конфлiкт олiгархiв здатний спровокувати ще потужнiшу кризу в державi».
Тільки цього ще не вистачає! Скільки криз може витерпіти народ і Україна?
Не зайве запитати і в прем’єра Арсенія Яценюка: як люди мають виживати, коли гривня і економіка загалом, кажучи його словами, отримали «кулю в лоб»? Народ жахають економічні проблеми не менш, ніж війна.
Як зазначають іноземні ЗМІ, в українських «реформаторах» засумнівались уже й на Заході. Там наголошують: затримки із запровадженням реформ в Україні змушують все більше західних експертів ставити питання про щирість оголошеного Києвом курсу на боротьбу з корупцією. «Нью-Йорк Таймс», зокрема пише: розчарування чекатиме на тих, хто розраховує, що Україна отримуватиме підтримку, не за реальні зміни, спрямовані на подолання корупції, а у якості співчуття, як жертва агресії Росії. «Захід не відпустить Путіна з гачка. Але важливо визнати, що Київ, а саме Порошенко та Яценюк, мають забов’язання, які повинні виконати», – наголошує видання.
А відомий американський економіст Андерс Аслунд стверджує: саме власні інтереси українських високопосадовців можуть бути реальною перепоною на шляху реформ.
До речі, екс-посол США в Україні Стівен Пайфер ще у жовтні попереджав: за діями, чи бездіяльністю України у галузі реформ пильно стежать. Якщо Україна не зміниться – їй не лише грошей не дадуть, а й взагалі махнуть на неї рукою і залишать на одинці з Росією. «Захід може дійти висновку, що Україну ніщо не виправить», – застеріг екс-посол.
Тим часом голова комітету з питань розвідки при президентові Ігор Смешко заявив: «Ми знаходимось під загрозою атаки. Проти нас і нашої території, яка зараз окупована не тільки повстанцями, але також регулярними російськими військами, залучено приблизно 40 тисяч тренованих і дуже добре екіпірованих бійців». І наголосив: Україна дуже потребує допомоги від Заходу.
Незважаючи на наявність на території суверенної держави іноземних військ, Україна офіційно не визнає Росію стороною конфлікту. Щоб визнати РФ агресором, треба території, підконтрольні терористам, оголосити тимчасово окупованими, заявив у ефірі «5 каналу» співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник. «На жаль, – підкреслив експерт, – Україна своїми законами не визнає Росію стороною конфлікту. Тоді чому на міжнародному рівні мають її визнавати стороною конфлікту?»
І не глава держави України, проти якої чиниться агресія, а президент Литви Даля Грібаускайте відкрито назвала Росію терористичною державою, заявивши, що Україна бореться за всю Європу. Й публічно порівняла Путіна зі Сталіном і Гітлером.
Нарешті назвала головного винуватця кризи на Донбасі й Парламентська асамблея НАТО. «Пряме, а також приховане втручання Росії, включаючи перекидання військ в уніформі без розпізнавальних знаків на територію України, є головною причиною продовження збройного конфлікту і гуманітарної кризи на півдні і сході України», – йдеться в ухваленій у Гаазі резолюції 60-ї щорічної сесії Парламентської асамблеї НАТО про підтримку суверенітету і демократії України.
…Якщо нинішня українська влада гадає, що має імунітет – це самообман. Попередники також дотримувались такої думки. Але народ збунтувався через брехню й беззаконня. На жаль, і нові очільники взялися керувати країною, наче комерційним підприємством. І у вищих ешелонах влади, і у нижчих ніхто не переймається долею ні живих, ні мертвих. Інтереси країни для багатьох із них – щось ефемерне, чуже. Панове, не спонукайте народ знову заявляти: таких «слуг» – не потрібно!
Ольга ЧОРНА.
