Тепле недільне надвечір’я. На природі біля річки зібралися відпочивальники. В одній з компаній якось і не помітили, як двоє їхніх малих дівчаток відлучилися. Аж поки на березі залишилася одна дитинка. Інша дівчинка впала у річку. Врятував маленьку хірург Тернопільської обласної дитячої лікарні Ярослав Кирилюк, який того дня приїхав в Івачів зі своєю донечкою на риболовлю.
Розмовляємо про це із самим лікарем. А також про те, як вберегти наших дітей від інших прикрих випадків, які вартують малечі здоров’я, а то й життя.
«Побачив над берегом одну дитинку, а їх було двоє»
– Я дуже люблю посидіти з вудочкою, – каже пан Ярослав. – Та через останні події – ковід, війна – вже й забув, коли рибалив. Моїй донечці зараз сім років. Інколи я чи хтось з наших знайомих розказує про риболовлю, і вона дуже хотіла побачити, що то таке, як ловиться ця рибка.
Якось у неділю, під вечір, тоді була тепла погода, думаю, поїду, покажу дитині. Це було в Івачеві, неподалік Тернополя. Розклав вудочки, одну собі, другу дав донечці. Не клювало, але сонечко світить, десь качечка хлюпнулась, десь карасик кинувся, приємно побути на природі.
Краєм ока помітив, що двоє маленьких дітей ходять берегом. Такі, десь років по три. В силу своєї професії звик помічати деталі, і коли щось стосується дітей, вже якось підсвідомо фіксується. Раптом почув плюскіт води. Подумав у перші секунди, може, за мальком риба кинулась чи качка хлюпнулась. Але голову повернув, а там берег крутий, нема, щоб полого йшло, зразу обрив. Побачив, стоїть одна дитина, перелякана. А пам’ятаю, що їх двоє ходило. Я миттю підвівся, цей плюскіт десь метрів 15 було від мене чути. Кілька кроків зробив і побачив під водою дитину. А це ж річка, течія. Метрів приблизно двадцять нижче – яма глибока, метрів шість, може, й більше. Я розумів, якщо дитину підхопить течія, її просто не знайдуть.
Пірнув у воду, зловив дівчинку за комір, підняв догори, витягнув на берег. Надав усю необхідну допомогу. Щоб ви розуміли, з часу, коли я почув плюскіт, і до того, коли підняв дитину на поверхню, минуло приблизно 15 секунд. На щастя, малеча не встигла ковтнути води. По-медичному, це називається несправжнє втоплення – вода не пішла в легені, вона просто не встигла туди потрапити.
Я крикнув, чия дитина, але не пам’ятаю, перед тим чи після того, як витягнув. Прибігли якісь жінки, я зрозумів, що серед них була мама, бо простягнула до дівчинки руки. Я ще раз перевірив дихання, стан дитини і передав її жінці, зауваживши, що їм обов’язково слід поїхати до лікарні.
Весь мокрий, зібрав вудки. Дивлюся, а дитину, мабуть, переодягнувши, закутали в пледик, і так вона в кріселку лежить. І компанія там сидить. Я підійшов, попросив ще раз поїхати до лікарні. Бо в таких випадках легковажити не можна. Адже вода холодна, може статися пневмонія, треба оглянути дитину у клініці, щоб не було ускладнень. Що й зробили наші лікарі-анестезіологи, коли батьки привезли малечу до лікарні.
Вже пізніше мені зателефонував тато дівчинки, подякував за порятунок їхньої донечки. Виявляється, коли трапилась біда, його ще у компанії не було. Та головне у цьому випадку, що з дитиною все добре.
Діти – це не зменшена копія дорослого
– Пане Ярославе, попереду теплі дні, літо. Як вберегти дітей від подібних прикрих трафунків?
– Батькам треба завжди пам’ятати, що діти – це не зменшена копія дорослого. Діти мають свої особливості, вони цікавляться світом, досліджують його. Якщо дорослий подивився на якусь річ і не помітив нічого особливого, то дітям все цікаво. Вони хочуть взяти в руки, оглянути, помацати. Часто саме безпечність батьків призводить до біди. Ось як у випадку, про який я розповів. Коли біля води, де круті береги, залишили без нагляду дівчаток. Дітей не можна звинувачувати, що вони відійшли від компанії дорослих, бо їм було цікаво побачити оцей свій світ. Може, жабку чи якусь квіточку. І тоді одна дитинка послизнулась чи нахилилась – не знаю, що було в даному випадку. Але ситуація ледь не закінчилась трагічно таки з вини дорослих.
– Чи можете ще навести приклади, коли можна було б попередити біду, якби дорослі були уважніші?
– До лікарні потрапляють діти з травмами голови, зокрема й побутовими. Здається, елементарне. Мама пеленає чи переодягає маленьку дитину. На якісь секунди відвертається. Не думає, що дитинка у кілька місяців вже активно рухається, може перекинутися. Відіпхнутися ручкою і впасти вниз головою, при цьому важко травмуватися.
Також зараз серед старших дітей популярні ролики, самокати, велосипеди. Вони катаються на них на великій швидкості, часто в необладнаних для цього місцях. До речі, дуже небезпечна травма кермом. Часто в таких випадках зазнають пошкодження внутрішні органи. Є випадки, коли у нашому хірургічному відділенні дітей оперували після таких травм.
Буває, дорослі не знають, як надати першу допомогу дітям, наприклад, при опіках. Наносять на обпечене місце, що є під рукою: олію, сметану, білок яйця. Від цього опік ще більше поглиблюється, оскільки все це акумулює тепло, яке необхідно відвести. Якщо вже трапилася біда, то пам’ятайте, насамперед у пригоді стане холодна вода. І, безумовно, варто якнайшвидше звернутися до медичного працівника, який скерує на подальші дії. Цього треба вчити у школі, вже з першого класу.
– Зараз часто шукають порад в інтернеті, у різних групах в соціальних мережах, на форумах, де особливо молоді мамусі діляться нібито власним досвідом лікування різних хвороб. Що скажете на це?
– Що це велика безвідповідальність перед власними дітьми – брати інформацію з бездоказових джерел. Якби ж то було так просто: прогуглили чи прочитали, що в когось ніби було щось подібне, – і одужали.
Але кожен організм унікальний. І насправді причини недуг дуже різні. Наприклад, часто, коли дитинку болить живіт, батьки починають давати знеболювальне. Чи навіть антибіотики. Що є під руками, а тоді вже, коли геть погано, звертаються до медиків. Самолікуванням можна нашкодити більше. Тому будьте уважні до своїх дітей. І нехай вони будуть здоровими.
Зіна КУШНІРУК.
