Щедро квітнуть чорнобривці. Нарізала холодних, вогких ранішніх квітів. Поставила у вазу. Пахнуть Україною і дитинством. Упереміж із ароматом кави – тремтливо й неймовірно. Аж плакати хочеться від цього запаху.
Під вікнами літають шалено-щасливі білки з горіхами, більшими за себе. Одна білка зупиняється перед вікном, яке слугує їй, мабуть, за дзеркало. Чи то задивляється на свою красу. Чи гадає: «Хто ж це мій горіх тримає?».
І зайченятко прискакує в гості. Прокидається рано. Смішне, з білим куценьким хвостиком. Стає на задні лапки, озирається довкола і… скік-скік… Струшує осінні роси на ще зеленій траві. Щасливе, є чим снідати… На десерт скубає квіти. Нечемне…
А ось лілія зацвіла. Так пізно. Жовтого кольору. Мов загублений у квітнику мініатюрний шматочок літнього сонечка…
