З початку повномасштабного вторгнення російські окупанти обстріляли в Україні 135 лікарень, 9 із них зруйновані вщент, їх неможливо відновити. Про це повідомив міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Загинули 6 медичних працівників, ще 16 мають тяжкі поранення. Загарбники обстріляли 43 машини екстреної медичної допомоги.
Багато лікарів залишилися без роботи і переїхали в інші регіони України разом із родинами.
– На Тернопільщині ми робимо все можливе, щоб фахівці медичної сфери змогли отримати роботу в області, – зазначає Вадим Кравчук, заступник директора департаменту охорони здоров’я Тернопільської обласної військової адміністрації. – Коли вони звертаються у наш департамент і виявляють бажання працювати, ми дізнаємося у закладах міста та області, чи є потреба у таких фахівцях. З початку війни вдалося працевлаштувати вже 18 лікарів, які приїхали із областей, де тривають активні бойові дії.
П’ятеро лікарів отримали роботу у КНП «Кременецька опорна лікарня».
– У нашому закладі були вакансії, і тому ми з радістю взяли на роботу лікарів, які приїхали на Тернопільщину, – розповідає Павло Кісіль, директор КНП «Кременецька опорна лікарня». – Для нас це покращення кадрового потенціалу закладу і допомога людям, які були евакуйовані на Тернопільщину. Ми працевлаштували хірурга з Харкова та хірурга з міста Ізюм Харківської області, лікаря-лора з Ірпіня, пару з Рубіжного – лікарку-інфекціоністку, яка працювала обласною інфекціоністкою в Луганській області, та її чоловіка – лікаря-інфекціоніста, який має ще спеціалізацію дитячого хірурга. Всі вони мають значний досвід і є хорошими фахівцями, тож для нашого закладу це суттєве підсилення. Ми постаралися максимально допомогти цим лікарям з облаштуванням їхнього побуту і поселенням. Завжди на зв’язку і підтримуємо всім, що в наших силах.
«Окупанти тепер живуть у нашому інфекційному відділенні в Рубіжному»
Ольга та Костянтин Мартиненко жили і працювали в місті Рубіжне на Луганщині. Пара виїхала, коли у місті почалися активні бойові. Тепер пані Оля працює лікаркою-інфекціоністкою в стаціонарі інфекційного відділення, а її чоловік – у поліклініці.
– Спершу ми переїхали у Кривий Ріг, а вже потім вирушили у Тернопіль, адже сюди евакуювались із Києва наші діти, – розповідає Ольга. – Сидіти без роботи ми не могли, тож почали шукати можливість працювати, аби допомагати країні, як можемо. Дуже дякую очільниці обласного департаменту охорони здоров’я та моїй колезі, обласній інфекціоністці Олені Герасименко за допомогу в пошуках роботи. Сьогодні у нас був перший робочий день і, зізнаюся, мене ледь не до сліз розчулило це тепло та привітність, з якими нас прийняли у колектив, як у родину. Ми дуже вдячні за це усім.
Пані Оля зі сумом в голосі розповідає про ситуацію в її рідному Рубіжному.
– Половину міста зайняли окупанти, – додає вона. – Зараз наші відчайдушні хлопці із ЗСУ борються за нього. Йдуть запеклі бої. Два тижні люди не виходять з підвалів через обстріли. На Тернопільщині сонячно і тепло, а в Рубіжному випав сніг. І люди радіють. Вони його збирають і топлять. Бо немає можливості привезти людям питну воду. У медсестри, яка працювала в моєму відділенні, залишилася там мама і сестри з дітьми. То вони розповідають, що місто безжально руйнують. Окупанти захопили інфекційне відділення, яке очолювала. І там живуть. Це було одне з кращих відділень в Україні, і вони його доруйновують. Розбомбили пологовий, морг, чи залишилося ще щось від лікарні, не знаю. Місто палає, його просто знищують. Це так страшно – ми все життя працювали, облаштовували квартиру, своє сімейне гніздечко, розвивали наші медичні заклади. Все це дуже боляче усвідомлювати. Вірю, що після перемоги ми зможемо відбудувати наші міста. Молимося за наших військових і за людей, які залишилися там.
«Ворожий снаряд потрапив у наш будинок, а згодом знесло дах»
Лор і хірург голови та шиї Олександр Шелестович з Ірпеня приїхав у Кременець разом з дружиною та трирічною донечкою ще у перші дні війни.
– У Кременці мешкали батьки нашого товариша, тож ми зупинилися тут, – розповідає Олександр. – Ми дуже хотіли бути корисними і допомагали, як могли. Купували продукти для волонтерського штабу. Далі я долучився до проведення курсів основ першої домедичної допомоги. Саме тоді мені зателефонували, що ворожий снаряд потрапив у наш будинок. Згодом ще повідомили, що знесло дах. В Ірпіні купили житло багато людей, які переїхали зі східних регіонів у 2014-му, тут отримали житло багато наших захисників, які брали участь в АТО-ООС. Окупанти зруйнували значну частину нашого міста. Але я вірю, що буде перемога і ми зможемо відбудувати нашу державу.
Згодом Олександр дізнався, що в місцевій лікарні не вистачає лікарів, і влаштувався на роботу у заклад. Зізнається, радий, що може працювати за фахом і допомагати людям. Також вдячний за підтримку керівництву й колективу закладу.
– Я маю можливість допомагати і своїм землякам – нещодавно батьки привели маленького хлопчика з Ірпеня, – пригадує Олександр. – Ця сім’я спершу виїхала у Бородянку – сподівалися, що там буде безпечно. Пережили обстріли, і лише тиждень тому змогли евакуюватися. І відразу ж прийшли з сином до лікаря – хлопчик захворів, почав задихатися. Світ тісний, і зараз усім нам дуже важливо підтримувати одне одного. Я вражений патріотизмом людей, згуртованістю і бажанням захищати нашу країну. Сьогодні прийшов до мене на прийом літній чоловік. Його син поїхав на фронт, молодший теж планує йти, а він записався в тероборону – каже, хоче бути корисним своїй країні.
Сьогодні Україна об’єднується у боротьбі з ворогом та у допомозі містам, які постраждали, і їх жителям, що втратили домівки. На Тернопільщині вже прийняли близько п’ятдесяти тисяч людей з областей, де тривають активні бойові дії. Тут не лише допомагають, а й стараються знайти роботу переселенцям. Окрім лікарів, влаштували вже 7 педагогів. І на цьому не планують зупинятися. Об’єднуємося заради перемоги і кожен робимо все можливе на своєму місці.
Юля ТОМЧИШИН.
