Коли слухаєш пісні у виконанні цих колоритних і неймовірно харизматичних жіночок, всидіти на місці неможливо: ноги самі пускаються у танок, а настрій просто зашкалює. Бо від кожної струменить така шалена енергетика, що зігріває, наче сонце, і притягує, як магніт. Своєю безпосередністю та глибокою народністю вони завоювали прихильність сотень тисяч шанувальників і сьогодні є найрейтинговішим гуртом на теренах нашої неньки-України. Стрімко увірвавшись в український шоу-бізнес, «Лісапетний батальйон» під керівництвом Наталії Фаліон став володарем головного приза на грандіозному шоу «Україна має талант». Як мовиться, коментарі зайві.
Аби дізнатися, чим живуть поза сценою знамениті «мільйонерші» і як змінилося їхнє життя після проекту, ми вирушили до Скали-Подільської, що на Борщівщині. Коли нарешті дісталися до музичної школи, де власне й працюють більшість учасниць колективу, на нас уже чекала пані Наталя. Усміхнена, привітна і надзвичайно симпатична жіночка делікатно вибачилася за незручності. «Готуємося до початку нового навчального року, – пояснила вона. – Усе доводиться робити власними силами. А ввечері на нас ще чекають два виступи – у Чорткові та в одному з сіл на Хмельниччині». Господиня люб’язно запросила до свого робочого кабінету, де за розмовою непомітно промайнули дві години душевного спілкування.
«Батальйон особого призначення»
– Пані Наталю, чия це була ідея: поїхати на шоу «Україна має талант»?
– Точно не моя. Після того, як нас почув Віталій Білоножко і як завдяки інтернету пісні гурту «пішли в народ», зокрема легендарний «Лісапет» (цю пісню переспівували всі, кому не лінь), мені надійшла пропозиція від каналу СТБ про участь у шоу «Україна має талант». Я навіть думки такої не допускала. Чомусь була переконана, що подібні шоу потрібні молодим, яким треба будувати своє майбутнє. А моє майбутнє, як і моїх «бабів», так ми себе називаємо, давно відбулося. Нас влаштовувала наша робота, тому нічого міняти не хотіли.
– Але ж хіба можна було втратити такий шанс?
– Над цим ніхто не задумувався. Ми й так досягли популярності, причому не лише на Тернопіллі. Йшли до неї щоденною кропіткою працею майже двадцять років. Та коли наші односельчани почули про те, що нас запрошують до столиці, буквально не давали спокою. Всі казали: «Їдьте до Києва, покажіть свій талант!». Останні сумніви розвіяв син, який зателефонував і остаточно переконав у тому, що варто спробувати спіймати птаха удачі за хвіст. Ото й наважилися на участь у цьому шоу.
– До речі, звідки така прикольна назва гурту – «Лісапетний батальйон»? Ви що, велосипедистки?
– Можна й так сказати, – сміється пані Наталя. – Лісапет – то найперший транспорт на селі, найнадійніший і до того ж екологічно чистий. А якщо серйозно, то в основу назви гурту ліг наш «шлягер» «Лісапет».
Я живу в Скалі-Подільській, але душею завжди у рідних серцю П`ятничанах. І тут, і там у мене є гурти, якими керую, – «Бабине літо» і «Забава». Для участі в «Україна має талант» ми об`єдналися в один – «Лісапетний батальйон», якому я й дала таку назву. А ще, коли представляю «бабів» на сцені, кажу: «Виступає «Лісапетний батальйон особого призначення» і я – його керівник «Родіна-мать» Наталя Фаліон.
«Де ж ви були стільки часу»?
– Вам, мабуть, і не снилося, що успіх буде настільки шаленим? Що стало найбільшим сюрпризом?
– Реакція залу і слова Ігоря Кондратюка: « Де ж ви були стільки часу? Ви підкорили Київ!». Після виступу весь зал разом із членами журі піднявся зі своїх місць, щоб провести нас аплодисментами аж за куліси. Пісня «Сама файна» нікого не залишила байдужим. Якщо «Лісапет» свого часу буквально зірвав інтернет, то під час виконання «Самої файної» зал перетворився на великий танцмайданчик. Не втрималась на місці навіть Слава Фролова. Вона витанцьовувала в такт музиці.
Ця пісня мені дуже подобається. Слова запропонував син, я їх тільки трохи переробила на власний манер. Тож озброївшись кількома популярними в народі піснями, гарним настроєм, який, до речі, завжди при нас, поїхали зі своїм батальйоном «брати Київ».
– І таки взяли!
– Якщо чесно, мали сумніви, чи пройдемо далі. Просто думали «засвітитися» на столичній сцені. Головним для нас було достойно виступити і «не підкачати». Але я майже не сумнівалася, що мої досвідчені і биті «баби» покажуть себе на всі сто.
– Дійсно не підкачали. Не лише поставили на вуха всю глядацьку залу, а й суворе журі. А які акробатичні трюки демонстрували! А чого був вартий танець живота у виконанні пані Гані!
– Якби ж ви знали, чого мені вартувало вмовити на таке жінку, яка розміняла восьмий десяток. Зате акробатичне колесо без проблем далося нашому хореографу… А взагалі кожна з учасниць має свій талант. Пишаюся нашим єдиним чоловіком – музикантом, оператором, технічним менеджером в одній особі – Віктором Кустіцьким. Дуже його шаную. Буває, серед ночі прилетить до мене муза, встаю і відразу набираю Віктора. «Ти вже спиш? – питаю. – Бо до мене муза навідалася. Треба терміново зустрітися і записати слова, бо до ранку забуду». Він – безвідмовний.
Від мільйона залишилися ріжки та ніжки?
– Оксана Марченко як у воду дивилася, коли сказала після вашого виступу, що ніхто не здивується, якщо ви виграєте мільйон.
– І не тільки Оксана. Нам постійно повторювали це й інші учасники шоу. Вони дуже доброзичливо до нас ставилися і дивилися на нас як на метрів народної естради. Коли ми дізналися, що за нас віддали найбільшу кількість голосів, то не повірили своєму щастю. Я навіть попросила Ігоря Кондратюка, щоб ущипнув мене. А ще мені розповідали, що старенькі бабусі і дідусі, які навіть на вибори так активно не ходять, з паличками риходили у сільраду, відривали від мізерної пенсії 3,5 гривні та просили, щоб їм допомогли відправити смс-повідомлення за наш «Лісапетний батальйон». Тому це наша спільна перемога.
– Мільйон – то дуже добре, але кажуть, що вам від нього дісталися ріжки та ніжки?
– Доля правди у цьому є, але, як кажуть, дарованому коневі в зуби не заглядають. Двісті тисяч одразу вирахували на податки, а нам на карточки закинули перший транш, тобто по 19 тисяч гривень. Решта грошей мали б бути перераховані впродовж трьох років, але у нас з’явився шанс отримати їх до кінця цього року.
– Знаю, ви вирішили вкласти гроші у дуже благородну справу.
– Це справді так. Ми з «бабами» вирішили: оскільки ці гроші від Бога, то ми повинні використати їх на святе діло і звести храм у П’ятничанах, на місці, де він був майже 450 років тому збудований, а потім знищений. Відкрити його плануємо до ювілейної дати. Отож маємо ще цілих два роки. А оскільки членами нашого гурту є представники різних віросповідань, то ще по десять тисяч піде на розвиток їхніх храмів, щоб ніхто не ображався і не розказував, що через той мільйон ми вже всі пересварилися.
«Піаніно ж не доїться»
– Ви виховали трьох дітей і вони також пішли у культуру. Чи не з вашої легкої руки?
– Це у нас генетичне. Мої батьки також були музикантами. Тато дуже хотів, щоб і я пов’язала своє життя з музикою. Він навіть продав корову, щоб купити мені піаніно. Над ним через це глузували односельці, мовляв, коли піаніно почне давати молоко… Батько не зважав, бо вірив у мене і всіляко підтримував. А вже коли я досягла відповідного рівня, він якось сказав: «Ось тепер піаніно доїться». Дуже шкода, що тато не дожив до головної перемоги.
Свого часу я закінчила інститут культури у Києві. До речі, навчалася на одному курсі зі знаменитим співаючим ректором Михайлом Поплавським. Цей же виш закінчили сини і донька, які сьогодні допомагають мені в усьому. Дуже за них тішуся. Особлива, так би мовити, творча співпраця у мене із сином Сергієм, який допоміг написати багато пісень для репертуару «бабів». Під час зйомок діти за нас дуже хвилювалися , а підтримка найрідніших людей значить багато.
– А як чоловік ставиться до вашої популярності? Не ревнує?
– Ой, на початках було важко. Я часто пропадала на репетиціях і це дратувало чоловіка. Якось пізно повернулася з виступу, а він не відчинив дверей і сказав: «Іди туди, звідки прийшла». Я відповіла, що якщо піду, то вже не повернуся. У той вечір пішла на ніч до сусідки. Це і стало переломним моментом у наших стосунках. Чоловік зрозумів, що я не жартую, і вирішив, що краще мене підтримати.
«Євробачення відпочиває»
– Нелегка це ноша – популярність? Мабуть, тепер немає відбою від шанувальників?
– Так і є. Окрім мільйона гривень, проект подарував нам мільйони шанувальників. Вони створюють фан-клуби, телефонують, надсилають свої тексти, запрошують виступати у великі міста. На нас звернули увагу, іноді ті дзвінки аж заважають працювати. А ще підходять на вулиці, знайомляться, просять автограф.
– Якби вам запропонували вигідну співпрацю, переїхати до Києва, погодитеся?
– Ой, не знаю, не знаю… Я людина села, звикла до такого ритму життя, до своїх сільських шанувальників, до своєї роботи, яку дуже люблю. Не можу зараз ствердно відповісти на це запитання, але цікаві пропозиції, якщо такі будуть, готова розглянути. З часом дасться чути.
– А як щодо «Євробачення»? Може, варто спробувати? Пам’ятаєте, оцінюючи ваш виступ, Слава Фролова зауважила, що «Євробачення» відпочиває.
– Думаю, поки що ми не готові підкорити Європу, яка вже бачила «Бурановських бабок». Ми не хочемо бути їх клоном. Та й взагалі не впевнена. чи готова Європа достойно оцінити і зрозуміти нашу національну культуру. Краще співатимемо для народу, з якого вийшли самі.
– У вас на стіні фото відомого вінницького виконавця і автора пісень Миколи Янченка. Вас об’єднує творча співпраця?
– Не те слово. Це людина, яка не дає засиджуватися на одному місці, в усьому підтримує і допомагає. У тому, що ми вийшли на такий рівень, і його велика заслуга. Завдяки йому ми випустили свій перший диск, придбали мікроавтобус, без якого сьогодні – як без рук. Він пише для нас пісні, дає корисні поради. У нас є спільний кліп і, сподіваюся, далеко не останній. Словом, співпрацюємо дуже тісно.
– Бажаємо вам нових творчих успіхів та перемог, бо ви того варті.
У гостях у «Лісапетного батальйону» побувала Світлана ВІТРОВА.
