Сьогодні ми запросили до розмови генерального директора Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Тернопільщини, заслуженого лікаря України Михайла Джуса. Саме медики швидкої сьогодні щодня «на передовій» допомагають хворим на COVID-19. Наскільки вони захищені, а разом з ними і ми, пацієнти? Бо від якості та оперативності надання медичної допомоги часто залежить не лише здоров’я, а й життя людини.
– Михайле Ярославовичу, у зв’язку з коронавірусною інфекцією працівники швидкої опинилися фактично в зоні ризику. Кількість виїздів до хворих, а також госпіталізованих пацієнтів з COVID-19 збільшується. Наскільки захищені ваші медики? Чи багато захворіло за час пандемії?
– Ми підписали з Національною службою здоров’я так званий «ковідовський» пакет, де передбачені кошти і на засоби індивідуального захисту. І це дуже добре, бо якщо раніше викликів швидкої до людей з ознаками коронавірусної інфекції було менше, то тепер по області за добу цифра сягає до ста. Звичайно, не всі закінчуються госпіталізацією, декому ми надаємо допомогу і вдома. Зараз засобами індивідуального захисту забезпечені всі бригади. Це – ізоляційні комбінезони або халати, маски чи респіратори, рукавички, окуляри. Також уже підписали договір на закупівлю засобів індивідуального захисту більш як на два мільйони гривень, з урахуванням грудня-січня-лютого. Потім, оцінюючи поточну ситуацію, будемо робити нові розрахунки та проводити тендери. А за час пандемії уже перехворіло 192 наші працівники.
– Останнім часом українські медики виїжджають на роботу за кордон. Де значно вищі зарплати, більш надійний соціальний захист. У вашій структурі проблем з кадрами нема?
– Бригади, які у нас сформовані зараз, повністю забезпечують надання екстреної медичної допомоги в області. Хоча влітку з цим були певні проблеми – багато хто з фахівців справді виїжджали в Польщу, Чехію, Німеччину. У 2021-му працівникам екстреної медичної допомоги обіцяють збільшити зарплату майже удвічі, порівняно з цим роком. Будемо на це сподіватися, бо тоді й відтік наших працівників зменшиться..
– Тернопільська «швидка» сьогодні працює як Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який акумулює виклики пацієнтів з усієї області. Саме вам випало провести реформування цієї структури і стати одними з перших в Україні. Чи все вдалося? Що досі потребує уваги? До речі, ви є експертом і Національної служби здоров’я, і МОЗ саме щодо роботи екстреної медичної допомоги.
– Справді, прийом викликів сьогодні сконцентрований в Тернополі, де є оперативно-диспетчерська служба. Для забезпечення стандартів доїзду та якості надання екстреної медичної допомоги наша програма підключена до електронної системи «Централь 103» в МОЗі. Її бачить Національна служба здоров’я, яка нас фінансує. Тобто, кожен виклик, який є тут, автоматично надходить у Київ. Там чують розмови диспетчерів з пацієнтами в ОДС, бачать переміщення наших машин – де перебуває, куди поїхала, коли виїхала. Відстежують і наші виїзні картки: все, що спеціалісти швидкої робили на виклику, хто був, які бригади. До речі, якщо ми зараз заповнюємо виїзні картки ще у паперово-електронному варіанті, то з наступного року буде вже тільки електронна версія. І якщо колись швидкі були закріплені за районною лікарнею і виїжджали в межах району, то зараз ми працюємо по територіальному принципу: яка бригада ближче до виклику, та й спрямовується на місце події. Це економить час, що інколи рятує життя чи здоров’я пацієнтів.
– Завдяки саме вашій наполегливості та ініціативі вдалося й оновити застарілий автопарк. Скільки машин ще потребують заміни на нові, більш сучасні?
– Останнім часом ми отримали 42 нові машини «Сітроен». Ще чотири – через благодійний фонд Ахметова. Тому списали поступово 30 застарілих УАЗів. А 20 ще залишили. Є хутори, села, де таке бездоріжжя, що на «Сітроені» не доїдеш. У користуванні маємо також 37 автомобілів «Пежо», які були закуплені в 2013 році. Звичайно, ці машини вже трохи застарілі. Повиходили з ладу пульсоксиметри, дефібрилятори, окремі потребують заміни акумуляторів. Тож через «ковідні» кошти закупляємо усе необхідне і невдовзі укомплектуємо новим обладнанням. Однак це, як мовиться, косметика, плануємо все-таки придбати нові машини, щоб поступово замінити і ці «Пежо». Ще одне, дуже важливе для мене питання. Це – до кінця року закупити п’ять реанімобілів на кожну нашу станцію: у Тернопіль, Бережани, Теребовлю, Кременець і Чортків.
– А скільки сьогодні маєте реанімобілів?
– Два, але це замало. Що таке реанімобіль? Це машина класу С, яка має дихальний модуль. Тобто, заінтубованого хворого можна підключати до дихального апарата і везти у спеціалізований заклад до Тернополя чи в госпітальну лікарню базового округу для порятунку його життя.
– Зараз у вас фактично запрацював телеметричний центр. Розкажіть про це детальніше.
– Так, ми вже підключили близько 50 апаратів ЕКГ, які мають телеметрію (телеметрія – це дистанційна передача даних ЕКГ – ред.). Навчимо всі бригади, як з ними працювати. Лікарі-кардіологи, яких зараз набираємо, будуть розшифровувати ЕКГ пацієнта, надавати консультацію і вирішувати, чи треба госпіталізувати хворого, куди саме везти, як лікувати… З 1 січня центр буде уже працювати повноцінно, усі бригади отримають ЕКГ-апарати з телеметрією.
– Як керівник велику увагу приділяєте зростанню професійного рівня своїх підлеглих. Бригади Центру ЕМД Тернопільщини беруть постійну участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних чемпіонатах бригад екстреної медичної допомоги. І перемагають. Якось ви зазначили, що це надзвичайно важливо. Адже участь в подібних змаганнях – це і набуття практичного досвіду, й отримана актуальна теоретична інформація.
– У нас діє професійний навчально-тренувальний центр, який очолює Олена Євгенівна Швець. Є лікарі, фельдшери, які пройшли стажування та тренінги і за кордоном, і в Україні. Вони саме й проводять різні курси, а тепер заняття онлайн – для медиків з районів чи інших підстанцій. Готова також проектно-кошторисна документація на добудову навчально-тренувального центру для подальшого розвитку в сучасних умовах. Ми вже маємо електронні манекени. Тобто, є певні програми, міжнародний досвід, який можемо втілювати в себе й вчити інших. Спостерігав, наприклад, у Польщі їхні заняття. Електронні манекени виведені на монітори. Курсанти не бачать викладачів, які задають навчальний матеріал. Вони виконують завдання і, відповідно, йде оцінювання. На добудову центру потрібно близько семи мільйонів гривень. Ми вже звернулися до обласної влади. Сподіваюся, наступного року ця ідея стане реальністю.
– Днями ви отримали високу відзнаку – орден святого Архістратига Михаїла ІІ ступеня за заслуги перед Православною церквою України та українським народом. Вручаючи нагороду, владика Нестор щиро вам подякував за багаторічну працю з порятунку життя і здоров’я тернополян, за допомогу волонтерам, громадську роботу. Звідки ота небайдужість до чужих проблем?
– Я вважаю, що служба екстреної медичної допомоги – одна з найважчих в охороні здоров’я. І звичайно, мною і моїми заступниками, усіма нашими працівниками виконується дуже нелегка праця. Тому десь і церква, і влада, і громадськість оцінюють нашу роботу. Маючи чимало звернень, стараємося завжди допомогти. Коли був депутатом міської ради трьох скликань, теж не залишав без уваги прохання церков, і зараз продовжую їм допомагати. Що стосується волонтерства – ми відправляли на Донбас гуманітарну допомогу, наші водії їздили своїми бусами. Передавали гроші, медикаменти. Мені здається, що в нинішній непростий для України час просто не можна бути байдужим. Я вдячний усьому своєму колективу за підтримку і розуміння, за хорошу роботу.
– А що б ви побажали нашим читачам?
– Звичайно, здоров’я. Сьогодні люди, на жаль, не всі розуміють, що таке ковід-19. Розуміють ті, хто стояв на грані між життям і смертю. Це є лотерея – хтось переносить легко, втрачаючи лише нюх чи смак. А хтось дуже важко. Серед них і молоді, 30-річні. І є смертність. Берегти себе потрібно. І варто довіряти медикам. Коли кажуть, що треба маску одягати і вона має закрити рот і ніс, то вона має бути не на бороді. Якби всі дотримувалися елементарних правил – ситуація була б набагато кращою. Тому усім ще раз зичу здоров’я.
Зіна КУШНІРУК.
