Коли почалась повномасштабна війна, Василь Мармус із Чорткова пішов на фронт добровольцем. Бо змалку навчився любити Україну та знав ціну нашої Незалежності, адже виріс в патріотичній сім’ї. Його батько – Володимир Мармус – відомий дисидент, громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, член легендарної «Росохацької групи», яка в ніч на 22 січня 1973 року вивісила у Чорткові українські прапори. За це його засудили до 6 років позбавленні волі у колонії суворого режиму з наступним засланням на 5 років.
Василь Мармус загинув під час визволення Харківщини від російських окупантів. Він був бійцем 80-ої окремою десантно-штурмової бригади. У Василя залишились мама, батько, дружина та маленька донечка. Мужньому воїну було тільки 30…
Із синьо-жовтими стягами, навколішки, з квітами і сльозами на очах 14 вересня Чортків зустрів кортеж з тілом Героя. Віддати шану Василю Мармусу зібралась ледь не вся Чортківська громада. З ініціативи друзів-музикантів тіло українського захисника зустрічали оркестром ще перед Копичинецьким мостом. У кімнаті печалі при соборі рівноапостольного князя Володимира було відслужено панахиду.
Чин похорону Героя відправили 15 вересня священнослужителі різних конфесій Чортківської громади у Соборі верховних апостолів Петра і Павла. Опісля заупокійного Богослужіння похоронна процесія пішою ходою вирушила до костелу Матері Божої Святого Розарія та Св. Станіслава, а звідти – до Ягільницького кладовища. Тут, на алеї Героїв, разом з іншими побратимами Василь знайшов вічний спочинок. Усю дорогу труну з тілом загиблого Героя військові побратими та друзі-музиканти несли на плечах. А тисячі чортків’ян, рідні, колеги, які прийшли попрощатися з українським захисником, досі не можуть повірити, що їхнього Василя більше нема…
«Біль… Кляті рашисти забрали життя мого доброго знайомого. Ми познайомилися з Василем на майдані. Він був одним з перших, хто захищав наметове містечко на барикадах під час штурму правоохоронцями, хоча був простим волонтером. Відтоді ми час від часу спілкувалися. Я пам’ятаю, як Вася, рвався у 2014-му на фронт на Донбас, він був впевнений, що має бути захисником, хоча мав чим займатися у мирному житті… Зараз мені не хочеться вірити у його смерть. Але Василь був віруючою людиною, справжнім патріотом, хорошим другом, мужнім захисником. Я впевнений, що він заслужив вічне життя у небесному царстві. Вічна пам’ять герою», – написав Андрій Рубан.
«Багато думок і… просто хочеться мовчати… Мовчки молитися за світлі душі наших героїв, – написав Oleg Gavrilyuk. – У боях за визволення Харківщини віддав своє життя за волю і славне майбуття нашої України яскравий митець, чудовий музикант, духовик гурту «Октава», автор пісень, для багатьох, навіть старших колег, наставник і порадник, боєць 80 десантно-штурмової бригади, чортківчанин Василь Мармус».
Особливими емоціями поділилась Христина Коціра:
«Я взяла на руки доньку і сказала їй: Софійка, наш тато став ангелом, тепер він біля Бозі, наверху, разом з Бозею воює з росіянами, помагає Йому. Відколи став ангелом, він дуже сильний, набагато сильніший, ніж був, він нас охороняє, він тебе з неба бачить, ти можеш з ним говорити, молитися за нього, він тебе чує…»
Наталя Мармус розказує мені, як пояснила доньці смерть тата.
Ми сидимо під церквою. Всередині тіло з труною Василя — молодого і красивого Софійчиного тата. Враз починає завивати сирена. Але Наталя каже, що для неї війна закінчилась. І нагадує собі, що пообіцяла донечці не плакати і бути сильною.
Василь Мармус прожив усього лише 30 років. Ми ж не забудемо, правда ж, яка дорога ціна?»
Василь Мармус віддав найцінніше – своє життя – за вільну Україну, за нас з вами. Не маємо права про це забути. Вічна пам’ять Герою!
