«У цьому нікчемному світі, де хтось, просто так, може забрати чиєсь життя, стало на одну добру посмішку менше, на небі – на одну щиру душу більше…» Ці слова про Романа Стащука із села Білозірка Лановецької громади написала його землячка Оля Бітківська. Він був добрим, веселим, розумним, мав золоті руки. Був люблячим сином, татом, братом.
Чекала з війни свого Ромчика хвора мама. А він повернувся Героєм – на щиті. Хоч мріяв відкрити свою майстерню, ремонтувати автомобілі.
А ще Роман у мирному житті зварював твердопаливні котли. Тож праця його рук довго зігріватиме людські оселі. А спомини про Романа – серця тих, хто його знав і любив.
Роман загинув під час виконання бойового завдання на пекельній Донеччині. Про це повідомили у Лановецькій міській раді.
Люди залишають десятки коментарів зі словами болю і співчуття.
«Рома, Ромчик… З самого дитинства ми знали тебе. Завжди щирий, веселий, розумний, душа компанії, неперевершений танцюрист, тебе любили в школі, за золоті руки і добре серце поважали в селі. Ти БУВ (яке важке слово) люблячим сином, татом, братом… Був… Ти назавжди залишився в пам’яті нашій. М’яких хмаринок тобі, наш Герою і доземний уклін твоїй Мамі за такого Сина. Нехай Бог допоможе твоїм рідним перенести непоправну втрату», – написала Людмила Максимлюк.
«Наш Стащук, житомирський, Роман Петрович, Роміч, кум. Певно, в цілому районі нема людини, яка б не знала тебе. Ти з будь-якої ситуації, навіть найгіршої, виходив з посмішкою, не перестав жартувати і підмахувати своїми приколами. Ти завжди всім допомагав за просто так, ніколи не вмів відмовити і всі добре знали, що Стащук може зварити метал будь-якої складності, навіть там, де це неможливо. А брейк в нашому клубі майже два десятки років тому, а твій гараж, а рибалка? А хто буде скидати меми і відосики?
В цьому нікчемному світі, де хтось просто так може забрати чиєсь життя, стало на одну добру посмішку менше, на небі стало на одну щиру душу більше… Боже, невже то правда? Невже? Він же вмів з будь-якої ситуації вийти, жартуючи, чому цього разу не так, Боже?» – Оля Бітківська.
Вічна і світла пам’ять тобі, Романе! Десь там, у Вічності, тепер ти здійснюватимеш свої мрії…
«Романе, як же так?! За що?!Чому ти, а не ті, хто прийшов з війною в нашу країну?!.
Немає більшого болю, як біль матері, яка втратила сина, як біль сестри, яка дізналася про загибель брата, як біль друзів, однокласників, односельців, які знали, цінували і поважали тебе…
Господи, прийми світлу душу нашого Героя Романа в Царство Своє! Подаруй міцні крила відданому сину України!
Щирі співчуття матусі Галі і сестричці Лесі, а також племінниці і всім-всім, хто знав Рому. Бо кожен, хто його знав, зараз в жалобі.
Як повірити?! Як?!! Ти навіки в наших серцях, Романе… Навіки!» – написала Зоряна Довгалюк.
