Дозвілля дітей є однією з головних переваг життя у місті. Але – не в Шляхтинцях. Маленькі мешканці села після школи, забувши про комп’ютери й телевізори, поспішають у… бібліотеку. Тут на них чекає цікавий світ, який вони самі створюють. А ще – обмінюються новинами та спілкуються з друзями.
Від Тернополя до Шляхтинців – півгодини їзди автомобілем. Чимало батьків возять дітей на гуртки до обласного центру. Останнім часом, проте, багато з них надають перевагу рідному селу.
Після обіду до бібліотеки сходяться діти. Кожен тримає в руках невеликий пакунок, у якому – різнокольорове начиння для рукоділля. Наступну годину, а то й більше, вони виготовлятимуть свої шедеври.
Маленький дитячий центр у селі самотужки створила бібліотекар Наталя Винарчук. Прийшовши сюди працювати, вона вирішила, що заохотити дітей до читання можна, лише коли їх зацікавити. Так при бібліотеці виник гурток “Умілі руки”, де є всі умови для того, щоб діти розвивалися та росли щасливими.
Пані Наталя розповідає: сама зацікавилася рукоділлям, коли в неї народилася друга донечка.
– Я подивилася, які гарні речі продають у місті, – розповідає вона. – Різні прикраси, сувеніри можуть подарувати гарний настрій, хочеться, щоб і в твоєї дитини такі були. Але ціни на таку красу доволі високі. І я зрозуміла, що можу і сама зробити таке. Виявилося, що це приносить ще й неабияке задоволення – творити щось своїми руками. Дівчатка, які приходять у бібліотеку по книжки, якось застали мене за такою роботою, і попросили навчити і їх.
Створеними виробами діти похвалилися в школі – й інші теж захотіли зробити щось своїми руками. Коли таких охочих стало багато, пані Наталя вирішила об’єднати їх у гурток. Тепер, зізнаються батьки, діти поспішають у бібліотеку, а не до телевізорів і комп’ютерів. А заодно читають книжки, які беруть після гуртка додому.
– Мені про гурток розповіли однокласниці, показали свої гарні вироби – і я теж захотів, – розповідає Остап Климишин. – Раніше нічого не робив подібного, тут вперше спробував і вдалося.
– Ходжу сюди вже чотири місяці, – ділиться Настуся Цьвігун. – Мені подобається. Робила підкову, сніговичка, Діда Мороза, ялинку, кошичок. Тут цікавіше, ніж дивитися телевізор. Свої вироби потім дарую, а деякі зберігаю.
– Вдома за комп’ютером не так цікаво, як тут з друзями пізнавати щось нове, – погоджується з нею Аліна Ткач. – Чекаю заняття, щоб сюди прийти.
– Самій вдома буває сумно або нудно, а тут можна поспілкуватися з друзями, новинами якимись обмінятися, – додає Ліля Кацаба.
У маленькому дитячому світі, серед книжок, кипить робота. Тендітні пальці обережно розрізають тканину чи папір, склеюють, прикрашають. І невдовзі з хаосу створюється справжнє маленьке диво.
