Війна багатьох захопила зненацька. Раптово світ змінився – війна заглянула у кожну домівку. Принесла горе, розгубленість, страх за життя рідних, відчуття безпомічності… Реакція на неї була різна – від прагнення захищати свою країну до бажання опинитися подалі. На Тернопільщині ми також чекали, що зараз розпочнеться щось страшне… Але місто й область перетворилися на тил для десятків тисяч наших співвітчизників із гарячих точок України. Величезну кількість людей, які приїжджали у місто, залишались у місті, їхали далі вдалось гідно зустріти завдяки волонтерам.
5 грудня українці відзначили День волонтера – це свято увійшло в життя багатьох тернополян.
Отож, про волонтерський рух говоримо з головою благодійного фонду «Промінь Сонця» Оленою МУДРОЮ.
– Що для вас означає бути волонтером?
– Для мене це захист інших і себе – ти в русі, ти працюєш, допомагаєш, акумулюєш зусилля тисяч людей і робиш інших трішки щасливішими нехай на декілька днів, годин, хвилин… Ми – вчорашні налякані жінки, які стали як одне, ступили на шлях допомоги іншим, волонтерства. Бути волонтером – це бажання наблизити перемогу України. Всі дуже різні у своїх можливостях, але подібні відчуттям радості від результату.
– Як ви організували роботу своєї команди?
– Нашим пріоритетом була допомога мамам із дітьми. Наш фонд працює у власному приміщенні, й одна кімната була повністю облаштована для прийому дітей. Тому так сталося, що ми серед перших оголосили, що відкриті для мам із дітьми – і вони почали до нас звертатися. Відгукнулись інші волонтерські команди. Гуманітарний штаб «Центр науки» надав їжу, засоби гігієни – практично все, що ми тоді потребували. Волонтери у третій тернопільській школі під керівництвом Наталі Стефанчук почали готувати гарячі обіди для територіальної оборони і нас взяли під крило. Благодійні фонди «Дар життя» і «Карітас» надали одяг, іграшки, ковдри. Завдяки цьому нам вистачало всього, щоби налагодити побут. Також створили умови, щоб діти могли займатися творчістю, ми отримали базу для майстер-класів. Взагалі творчість – це чудовий інструмент для відновлення людей, які пережили страшні години під обстрілами, в дорозі. За деякий час ми стали учасниками проекту громадської організації «Спілка ініціативних громадян «Кобза» – і наша дитяча кімната отримала дуже багато корисного під час реалізації проекту «Все найкраще дітям».
– За дев’ять місяців війни ми чули про різні проекти від вашої команди – звідки беруться ідеї і хто допомагає їх реалізовувати?
– Коли ти щось робиш, є поряд надійні люди і певні успіхи, приходить справжнє натхнення, як у поетів, письменників. Тоді й з’являються ідеї, що можна іще зробити цікавого, корисного. Іноді надихають інші – так бебі-бокси для породіль ми почали складати за прикладом бережанських волонтерів. Разом з іншими фондами, штабами, громадськими організаціями, волонтерами, які привозили допомогу з-за кордону, ми зібрали двісті коробок з необхідним для малюків і їхніх мам. Більшість з цих жінок приїхали до нас, рятуючись від війни, все, що збирали на пологи, залишилося в їхніх домівках за тисячі кілометрів. «Пряники перемоги» випікала для нас Надія Надвернюк – так ми заробили свої перші гроші та купили багато шкарпеток для наших захисників. Ляльки-часниківни дали старт проекту «Добрі рукотвори». Сьогодні ми успішно виготовляємо не тільки лялечки-мотанки, а й пташок, коників-переможців. Це милі, теплі обереги, які дуже до душі військовим, добре продаються на ярмарках в Україні та за кордоном. Нашу ініціативу ми назвали «Бандеролька Перемоги»».
– Що вже вдалося зробити завдяки вашій «Бандерольці Перемоги»?
– Бандеролька об’єднує творчих людей, майстринь, інші благодійні фонди. Наш рух за кордоном в Англії координує родина Катерини Смик – це наші друзі з Ірпеня, багатодітна родина, малюки були у нашій дитячій кімнаті. Катя займалася з дітьми англійською мовою, ми багато говорили, як налагодити допомогу армії, і коли вона опинилась за кордоном, ідея з ярмарками спрацювала. Частину коштів ми передали «Правому сектору», благодійному фонду «Тернопіль», на іншу закупили павербанки з сонячними панелями, взуття, пічки-буржуйки, термобілизну. Наші зусилля, наші ярмарки презентували нас як добру команду, і ми з жовтня розпочали перемовини з благодійною організацією “French American Charitable Trust” родини Caroleen Feeney (Керолін Фіні). В листопаді сталась велика біда – загинув старший брат Каті Едуард Боркут, командир підрозділу 92-ї ОМБр. Якраз тоді команда Керолін Фіні вирішила допомогти Україні саме разом з нашим фондом, і зараз ми спрямовуємо зусилля на забезпечення підрозділу Едуарда необхідними речами.
– Яка ваша порада людям, які хотіли би стати на шлях волонтерства?
– Не бійтесь приймати рішення, не бійтесь просити допомоги заради інших – світ обов’язково відгукнеться. Волонтери насправді – велика рушійна сила, а волонтери України – це гуманітарна армія, де кожен працює заради перемоги.
Євгенія ВАСИЛИШИН.
