«Я здолаю усі проблеми…»

«Я здолаю усі проблеми…»

3 грудня в Україні відзначається Міжнародний день осіб з інвалідністю, який був встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року. Насправді, цей день не є святом, а покликаний привернути увагу суспільства до проблем людей з особливими потребами, до захисту їхніх прав, гідності та благополуччя. А ще вкотре підтвердити: ці люди мають особливу силу духу. Хоча не завжди легко адаптуватися до життя по-новому, коли трапляється нещастя.

Прикрий випадок, який стався 4 липня 2011 року, перевернув і моє життя з ніг на голову. Пригадую, того дня мій дев’ятимісячний синочок солодко спав, а стара розлога вишня зазирала у вікно, виблискуючи стиглими плодами, і ніби кликала: «Зірви мене…» Я змалку любила лазити по деревах, тож швидко опинилася на вершечку. Майже повне відро вишень, але мені захотілося дорвати з «горбочком». Не встигла… Хрускіт старого гілля і я зі страшним болем у лівому коліні опинилася на землі.

Лікар Євген Швець і весь персонал Чортківської травматології протягом місяця рятували мою ногу. Сестра Тетяна допитувалася лікаря: «А вона зможе ходити?» «Так, зможе!», – ця ствердна відповідь Євгена Володимировича давала сили боротися, а ще – маленький син, з яким пізніше разом вчились ходити.

Спасибі, Господи, за сина,

За чоловіка, за батьків,

За щиру, люблячу, родину,

За друзів, рідних й ворогів.

Що знову я змогла ходити,

Я вдячна просто за життя…

Не в змозі я порахувати

Безмежних ласк Твоїх й дарів…

Минав час, мене чекали ще дві операції, а потім ускладнення після важкої травми – артроз. Консультації і лікування у Чорткові, Чернівцях, Тернополі і Києві. Проте я не збираюся здаватися і попри серйозну хворобу ходжу на роботу, співаю у церковному хорі, ансамблі жінок, хорі «Галичина» медичних працівників Чортківської райлікарні. Багато фотографую. Пишу вірші, статті, друкуюся у газетах «Наш ДЕНЬ», «Свобода», «Голос народу», у літературному альманасі «Політ моїх думок»…

Це все додає мені сили , а основне – підтримка друзів, близьких і зовсім незнайомих мені людей. І тоді крізь біль ще яскравіше помічаєш  радості, які дарує життя:  

…А радість є, вона велика дуже :

Є чоловік, синочок і батьки,

Сестра, родина й добрі, вірні друзі –

Разом із ними йтиму до мети!

Сьогодні я вдячна також пароху греко-католицької церкви села Звиняч отцю Vasil Lehnyak за проповідь «Про таланти», вона підштовхнула мене до нових досягнень. Часто у своїх молитвах згадую покійного Богдана Гарасимчука (НСЖУ), який повірив у мене. А ще у свої сорок років я втретє стала студенткою, вступивши у Тернополі в університет «Україна» на факультет «Журналістика». До речі, люди з обмеженими можливостями у цьому закладі можуть навчатися безкоштовно (керівник Неля Сухорукова).

Отож, людям з інвалідністю, хочу сказати: спішіть, аби довести, що ви не інші – ви особливі! І особливі  – у всьому!

 Що зробити, щоб бути щасливим?

 Треба мати від Бога дар:

Цінувати кожну хвилину,

Легко знявши з душі тягар.

 Треба вміти ловити миті

 І у спеку, і у дощі,

Треба вміти прощати й любити

 І полегшає на душі.

 Я на мить зупиню годинник

Й не дивитимусь на календар,

Хоч надворі пора осіння –

Сонце вигляне із-за хмар!

Я здолаю усі проблеми,

Бог зі мною – я не одна,

Вальс прощальний танцює осінь,

А у мене в душі – весна!

Віра СИРОТА-ЯБЛОНЬ.

с. Звиняч Чортківського району.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *