3 грудня в Україні відзначається Міжнародний день осіб з інвалідністю, який був встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року. Насправді, цей день не є святом, а покликаний привернути увагу суспільства до проблем людей з особливими потребами, до захисту їхніх прав, гідності та благополуччя. А ще вкотре підтвердити: ці люди мають особливу силу духу. Хоча не завжди легко адаптуватися до життя по-новому, коли трапляється нещастя.
Прикрий випадок, який стався 4 липня 2011 року, перевернув і моє життя з ніг на голову. Пригадую, того дня мій дев’ятимісячний синочок солодко спав, а стара розлога вишня зазирала у вікно, виблискуючи стиглими плодами, і ніби кликала: «Зірви мене…» Я змалку любила лазити по деревах, тож швидко опинилася на вершечку. Майже повне відро вишень, але мені захотілося дорвати з «горбочком». Не встигла… Хрускіт старого гілля і я зі страшним болем у лівому коліні опинилася на землі.
Лікар Євген Швець і весь персонал Чортківської травматології протягом місяця рятували мою ногу. Сестра Тетяна допитувалася лікаря: «А вона зможе ходити?» «Так, зможе!», – ця ствердна відповідь Євгена Володимировича давала сили боротися, а ще – маленький син, з яким пізніше разом вчились ходити.
Спасибі, Господи, за сина,
За чоловіка, за батьків,
За щиру, люблячу, родину,
За друзів, рідних й ворогів.
Що знову я змогла ходити,
Я вдячна просто за життя…
Не в змозі я порахувати
Безмежних ласк Твоїх й дарів…
Минав час, мене чекали ще дві операції, а потім ускладнення після важкої травми – артроз. Консультації і лікування у Чорткові, Чернівцях, Тернополі і Києві. Проте я не збираюся здаватися і попри серйозну хворобу ходжу на роботу, співаю у церковному хорі, ансамблі жінок, хорі «Галичина» медичних працівників Чортківської райлікарні. Багато фотографую. Пишу вірші, статті, друкуюся у газетах «Наш ДЕНЬ», «Свобода», «Голос народу», у літературному альманасі «Політ моїх думок»…
Це все додає мені сили , а основне – підтримка друзів, близьких і зовсім незнайомих мені людей. І тоді крізь біль ще яскравіше помічаєш радості, які дарує життя:
…А радість є, вона велика дуже :
Є чоловік, синочок і батьки,
Сестра, родина й добрі, вірні друзі –
Разом із ними йтиму до мети!
Сьогодні я вдячна також пароху греко-католицької церкви села Звиняч отцю Vasil Lehnyak за проповідь «Про таланти», вона підштовхнула мене до нових досягнень. Часто у своїх молитвах згадую покійного Богдана Гарасимчука (НСЖУ), який повірив у мене. А ще у свої сорок років я втретє стала студенткою, вступивши у Тернополі в університет «Україна» на факультет «Журналістика». До речі, люди з обмеженими можливостями у цьому закладі можуть навчатися безкоштовно (керівник Неля Сухорукова).
Отож, людям з інвалідністю, хочу сказати: спішіть, аби довести, що ви не інші – ви особливі! І особливі – у всьому!
Що зробити, щоб бути щасливим?
Треба мати від Бога дар:
Цінувати кожну хвилину,
Легко знявши з душі тягар.
Треба вміти ловити миті
І у спеку, і у дощі,
Треба вміти прощати й любити
І полегшає на душі.
Я на мить зупиню годинник
Й не дивитимусь на календар,
Хоч надворі пора осіння –
Сонце вигляне із-за хмар!
Я здолаю усі проблеми,
Бог зі мною – я не одна,
Вальс прощальний танцює осінь,
А у мене в душі – весна!
Віра СИРОТА-ЯБЛОНЬ.
с. Звиняч Чортківського району.
