Cвященик з Тернопільщини не лише підтримує бійців на передовій, а й поєднує закохані серця
Військовий капелан Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” Петро Бурак приїхав додому у відпустку. Вісім місяців тому настоятель храму святого Миколая у селі Охримівці Збаразького району поміняв священичий одяг на військову форму і вирушив на Схід. Днями отець Петро повернувся з передової і розповів, навіщо в зоні АТО потрібні капелани, чого не вистачає українським бійцям та як святкуватимуть Різдво у 5 окремому батальйоні ДУК.
Отець Петро щодня проводить Святу Божественну Літургію у зоні АТО. Тому хлопці можуть у будь-який час посповідатись, отримати благословення, прийняти Святі Тайни.
– Місія капелана не стільки військова, як психологічно-релігійна, але не менш важлива, – розповідає він. – Бійцям просто потрібно, щоб серед них були священнослужителі. Жили поряд з ними, переймалися їх потребами, розмовляли з ними.
Петро Буряк розповідає, що їжею та одягом бійці забезпечені. А от зброї не вистачає.
– Їм треба зброї, треба набоїв. Якщо би нам достатньо зброї, ми би мали не три окремих воюючих батальйони, ми би мали 16 за тиждень. Просто немає чим воювати, – додає отець.
Щодо морального стану вояків, то Петро Бурак каже, що бійці добровольчого корпусу зберігають високий бойовий дух та мають силу боротися далі.
– Вони готові зайняти Сніжне, Донецьк, Краматорськ, Луганськ, Перекоп, Сімферополь, Керч і Москву. Там війна, там страшно, там тяжко. Але завдяки вашим старанням, вашим молитвам ми переможемо, – оптимістично говорить капелан.
В зоні АТО отець Петро Бурак дав шлюб трьом парам. Вінчав сина командира корпусу, потім бійця, до якого приїхала наречена з Києва спеціально, щоб взяти шлюб, а також пару військових, які познайомилася вже на війні. Молодята були одягнуті в камуфляжну форму, а замість фати для нареченої використали хустку-арафатку.
Проте такі приємні моменти – рідкість, адже часто на війні отець Петро стикався із смертю. Особливо жаль, каже чоловік, мирних мешканців, серед них також є справжні патріоти.
На запитання, що було найскладніше у зоні АТО, отець Петро каже, що це носити бронежилет 5+, каску і всіляку амуніцію, а ще страшенна спека влітку.
– Там важко, але я для себе зробив висновок, що мені там легше, ніж тут сидіти перед телеекраном чи комп’ютером, – каже Петро Буряк. – Простіше бути на передовій, де все бачиш своїми очими, де ніхто не здатний тебе надурити. Взагалі я не називаю ті події АТО, я називаю це війною. Бо речі треба називати своїми іменами, політкоректність – це не для мене.
За словами священика, на Сході не вистачає капеланів. У багатьох батальйонах з цим проблеми, тож священикам варто вирушати на Схід, хоч на деякий час.
Серед бійців є представники різних регіонів України та різних конфесій. Але ніколи на цьому фоні не виникало жодних конфліктів. Та й взагалі бійці вкрай потребують духовної опіки. Деякі навіть навернулися до християнської віри.
- Моя зброя – це слово, кадило і кропило, – каже отець Петро. – Вона підтримує моральний дух наших хлопців. Чим ближче розриваються міни і «бахкають» «Гради», тим більше хлопці задумуються над своїм життям, запитують себе, чи є Бог на світі. До прикладу, був боєць, який останній раз сповідався, коли йшов до першого причастя, а зараз йому 35 років. Були язичники, що навернулися до християнства
Незабаром отець Петро Бурак повертається назад на війну. Там буде підтримувати наших хлопців і готуватися до новорічно-різдвяних свят.
– У нас є красиві гірлянди, – розповідає отець. – Ялинок немає, але є міцні дуби (усміхається). У місце розташування батальйону на Дніпропетровщині приїде вертеп з Івано-Франківщини. Ми приготуємо 12 страв. Буде свята Божественна Літургія. Наші хлопці обов’язково будуть святкувати Різдво.
Юля ТОМЧИШИН.
