На офіційному веб-сайті Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка прочитав повідомлення: «У червні тернополян знову чекатиме прем’єра: ілюзії життя «За крок до тебе» М. Коляди. Режисер-постановник – народний артист України Олег Мосійчук, художник-постановник – Григорій Лоїк. У головних ролях: заслужені артисти України Ярослава Мосійчук, Віра Самчук, актори Оксана Малінович, Микола Ткачов, Віктор Бурко».
Принагідно зазначу, що свій черговий творчий доробок колектив винесе на суд глядачів відповідно 23, 27, 29 та у день закриття театрального сезону – 30 червня.
В очікуванні цієї без перебільшення знакової у культурному житті краю події численні шанувальники Мельпомени, може, не відразу й зауважили ще однієї афіші. Оголошення прозаїчного та буденного, якщо не сказати – цинічного. Причому, на відміну від театральних анонсів, цю рекламу можна було бачити не лише на бульварі Шевченка, а й у салонах маршруток, тролейбусів та на стовпах обабіч центральних міських магістралей. Про що ж замовники афіші інформували тернополян?
З 11 по 15 червня у приміщення оберегу культури та мистецтва краю, одного із символів нашого древнього міста запрошували не на сценічну прем’єру, не на звітний концерт митців і навіть не на урочисті збори громадськості. Організатори гарантували безкоштовний вхід усім бажаючим відвідати… ярмарок-розпродаж промислових товарів. Відтак на п’ять днів храм муз перетворився на великий базар. Замість драматичних пристрастей та захоплених вигуків «Браво!» на адресу акторів, тут на двох поверхах панували зовсім інші емоції – суто споживацькі.
Нижня білизна, взуття, одяг, миючі засоби… Невже їм місце у найвідомішому мистецькому закладі краю? Невже низькі ціни на товари змогли б замінити безцінний талант творчого колективу, а відсторонені покупці – палких та небайдужих глядачів?
Можливо хтось і не бачить у такій оригінальній спробі адміністрації драмтеатру хоча б частково залатати фінансові діри у бюджеті комунальної установи Тернопільської обласної ради. Мовляв, у нашій країні – ринкова економіка, а тому кожен заробляє, як може. У даному випадку підприємці безсумнівно отримали неабиякий зиск від встановлення торгових рядів у самісінькому серці міста, а на рахунок театру надійшло кількасот гривень від оренди приміщення. Усе, ніби, логічно та закономірно навіть з огляду на те, що Тернопільська область залишається єдиною в Україні, яка дотепер живе без основного кошторису на цей рік. Відтак від безгрошів’я чи несвоєчасних виплат потерпають не лише актори, а й тисячі працівників бюджетної сфери.
Та все ж прикро та боляче. Передусім тому, що насправді у нашій державі із постсовітськими економічними відносинами панує не ринок, а – базар. Банальна недільна торговиця, як у глухому райцентрі, де продають усе підряд – і ланці для утримання худоби, і «золоті» вироби найвищої проби з рук ромів. Можливо, саме й тому, потрапивши у середовище тотального «купи-продай», мало хто з нас задумується над моральністю чи, навпаки, аморальністю деяких методів заробляння грошей.
Наприклад, гріх збагачуватися завдяки обману чи шахраюванню. Не можна будувати своє щастя на чужому горі, а множити свої статки, доводячи до зубожіння інших. Ні за які гроші ніхто і ніколи не купить талант і визнання. Тільки бездушні можуть виставляти на продаж духовність. Хто думає по-іншому – глибоко помиляється.
…Сакральні шедеври всесвітньо відомого майстра Іоанна Пінзеля у торгово-розважальному комплексі поруч з крамницями та кав’ярнями. Напівзруйновані, облуплені стіни архітектурних пам’яток на тлі облицьованих мармуром бізнес-центрів. Базар у приміщенні академічного українського театру…
На перший погляд – буденні сюжети, такі собі ілюзії мнимого благополуччя. Насправді ж, втрачаючи повагу до нетлінного та сокровенного, розмінюючи безцінне і вічне на мідяки тимчасової вигоди, ми власноруч творимо цілком реалістичну драму сучасного нехлюйства. У цій трагедії всі ролі головні. Ось тільки не зіграти нам їх треба, а прожити.
Олег ГРУШКОВИК.
