6 червня – День журналіста. Тернопільській обласній організації НСЖУ – 60 років!

Нинішній рік – особливий як для ЗМІ України, так і для працівників пера і мікрофона нашого краю. По-перше, у 2019-у відзначаємо 60-ліття утворення НСЖУ і її структурного підрозділу – Тернопільської обласної організації, а, по-друге, цей рік став початком роботи друкованих комунальних і державних засобів масової інформації в постреформованих умовах. То, як працюється сьогодні творчим колективам редакцій, чи задоволені журналісти рівнем свободи слова в країні, чи незалежні вони економічно? Про це та інше напередодні професійного свята розмовляємо з головою Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України Василем Тракалом.

– Буквально напередодні нашого професійного свята у тернопільському видавництві «Підручники і посібники» за сприяння директора Ярослава Гринчишина вийшов друком короткий літопис «Тернопільській обласній організації НСЖУ – 60 років». Редактори й упорядники брошури, відомий журналіст, публіцист Михайло Ониськів, намагалися – вперше! – подати хронологію розбудови професійних структур, широку інформацію про спілчанське життя і творчий поступ наших колег.

Скажімо, перша згадка про створення оргбюро обласного відділу, так було написано, Спілки датована 3 грудня 1958 року в обласній газеті «Вільне життя». Вона інформує про скликану в Борщові творчу нараду-зустріч працівників тамтешньої райгазети «Вільна праця» з робсількорівським активом. В обговоренні актуальних питань взяв участь фактично перший голова ТОО НСЖУ Микола Костенко. Хроніка наступних випусків «ВЖ» свідчить, що згадане оргбюро провело цілу низку зустрічей, фестивалів, читацьких конференцій у Бережанах, Підгайцях, Чорткові, у Тернопільському парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка… Згодом було скликано два з’їзди. У цих масових акціях брала участь робітнича і студентська молодь, редактори газет із сусідніх областей, письменники та митці з Києва, Львова, Хмельницького, Кам’янця-Подільського, Чернівців. Так набирало обертів наше спілчанське життя.

– Миколу Костенка, який походив з Чернігівської області, я уже згадав. Одночасно він був і редактором «Вільного життя». Зазначу, що за часи його очільництва обласна спілка активно розбудовувала районні та первинні журналістські структури. Після нього головою було обрано керівника облтелерадіокомітету Василя Лопату, який виховав цілу плеяду відомих журналістів – Ярослава Гулька, Олександру Бурму, Володимира Барну, Євгена Барова, Володимира Хаварівського, Ярослава Бензу, Зенона Михлика, Михайла Зубика… Далі у 1981 році головою обрали тодішнього редактора «ВЖ» Івана Гермаківського. Після цього очільником спілки стала знову ж таки головний редактор «ВЖ» Валентина Полева. Варто також нагадати, що на зламі 80-90 років Україну захопили епохальні події. І значною мірою цьому посприяла певна демократизація ще радянського суспільства. Люди зрозуміли, що воля і незалежність на цей раз мають восторжествувати назавжди. Про це свідчили створення Народного Руху України, Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, вихід з підпілля УГКЦ, ленінопад, синьо-жовтий прапор над Київрадою, над Львовом і Тернополем.

Суспільні зрушення не могли не позначитися і на діяльності ЗМІ. І Тернопіль тут, як завше, був попереду. Ще задовго до незалежності у нас виходять рухівське «Тернове поле» і меморіальний «Дзвін». Створюються редакції: «За Віру і Волю», «Тернистий шлях», «Заповіт». До читача приходить перша демократична газета краю «Тернопіль вечірній» (редактори Степан Слюзар, Олександр Вільчинський, Василь Томин). А якою цікавою була молодіжка «Ровесник»! Тернопільська обласна рада засновує  газету «Відродження» (пізніше «Свобода». Перший редактор Микола Вишневський). Виходять: перший в історії краю журнал «Тернопіль», засновником якого було обласне управління з преси (Б. Хижняк, Б. Ничик), «Тернопільська реклама», реформована  в інформаційно-рекламний тижневик «Вісник Тернопілля». У цей час з’являються: рухівський «Гомін» (Збараж), аграрна «Селянська доля» (Євген Безкоровайний), популярний тижневик «Західна Україна» (М. Мартинчук, Ю. Цвик), природоохоронний «Екологічний сполох», «Русалка Дністрова» та ін.

У Тернополі розпочала передачі обласна державна телерадіокомпанія (перший генеральний директор – народний депутат України першого демократичного скликання, письменник і журналіст Левко Крупа, після нього – заслужений журналіст України, а нині виконавчий секретар ТОО НСЖУ Роман Заяць). Діє також популярне з перших днів TV-4 (вже понад 20 років його очолює заслужена журналістка України Юлія Винокур). 26 серпня 1990 р. тернопільська департизована обласна газета «Вільне життя» (головний редактор Петро Федоришин) першою в Україні вийшла не як орган облпарткомітету і облради, а як громадсько-політична газета Тернопілля.

У таких умовах на світанку нової доби розпочинав керівну спілчанську діяльність Микола Лівінський. Народився на Вінниччині. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Одночасно був і головою обласного прес-клубу реформ. З 2003 року обов’язки голови ТОО НСЖУ перейняв редактор «Свободи» Микола Ротман. Він у грудні 2005 заснував незалежне видання «Четверта влада». Згодом, тривалий час обов’язки голови виконував її виконавчий секретар Богдан Гарасимчук. При ньому було налагоджено тісні контакти з низовими журналістськими структурами, посилено координацію дій щодо захисту честі та гідності кореспондентів обласних і районних ЗМІ.

– Статистика свідчить лише про кількість членів облорганізації. Наприклад, у 2007 році на обліку перебували 345 працівників газет, радіо, телебачення, ветеранів преси та позаштатних авторів. Нині вона налічує понад 700 чоловік. В області діють 25 первинних організацій НСЖУ. За підсумками неодноразових всеукраїнських конкурсів кращими в Україні визнавалися Бучацька, Чортківська, Підволочиська, Шумська, Зборівська, Теребовлянська,  Кременецька, Заліщицька організації НСЖУ…

– То є серйозні виклики перед нашими колегами. Важкі роки реформування пройдено, але основна мета, як ви розумієте, – їхнє стабільне функціонування завтра, через рік-два. Тому НСЖУ розробляє державну програму підтримки місцевих медіа, яка повинна сприяти розв’язанню проблем поштової інфраструктури та доставки, правової підтримки, підвищення кваліфікації працівників ЗМІ. А подібної допомоги потребують в Україні сотні редакцій. Не так давно на засіданні колегії Держкомтелерадіо його голова Олег Наливайко доповів, що станом на початок лютого поточного року реформовано в державі 507 друкованих ЗМІ і редакцій. З них 480 комунальних, що становить 90 відсотків загальної кількості видань, та 270 державних. Лідерами процесу були Кіровоградська, Житомирська, Хмельницька, Миколаївська, Полтавська і Тернопільська області. Сьогодні у нас фактично реформовано усі районні газети. Як кажуть, живемо на хвилі постійної боротьби – за вільні медіа і вільне суспільство.

– Влада зробила один крок – посприяла у реформуванні, але, на жаль, не заклала, як обіцялося, кошти у бюджет для фінансової незалежності часописів бодай на перших порах. Проте,  багато видань до роздержавлення готувалися: працювали з рекламодавцями, потенційними інвесторами… Ще один вихід із складної фінансової ситуації – укладання угод  з радами, адміністраціями, які мали б першочергово друкуватися у «своїх» газетах, де вони колись були співзасновниками. Прикладом  може служити тернопільське видання «Наш ДЕНЬ» (редактор Зіна Кушнірук), яке фактично створене кілька років тому з нуля, але сьогодні користується увагою читачів. Також своїм художнім оформленням і статтями вирізняються: підволочиська газета «Гомін волі», газети «Номер один» (Тетяна Вербіцька, Віталій Попович), «Нова Тернопільська газета» (Микола Мартинчук), «Сільський господар» (Богдан Новосядлий), «RIA плюс» (Наталка Колтун). Щодо вирішення питання з фінансовим забезпеченням роздержавлених газет, то є й інші варіанти – об’єднання районок, пошук інвесторів, в тому числі і зарубіжних. Нерідко чуємо, що майбутнє – за електронними ЗМІ. Проте, бачимо приклад такої потужної держави, як США, де газети та журнали успішно друкуються і є популярними. Щоправда, мають паралельно ще й електронні варіанти. Тому, гадаю, газети будуть жити, якщо, повторюся, будуть цікавими. А вони на теренах краю є. Серед обласних – «Свобода», «Вільне життя», «Наш ДЕНЬ»…

З районок на хорошому рівні виходять газети в Бучачі, Чорткові, Кременці, Теребовлі, Шумську,  Підволочиську, Козові, Зборові, Ланівцях, Збаражі, Заліщиках, Тернопільському районі… Тому для них, нарешті, обнадійлива новина – Держкомтелерадіо надав  пропозиції Мінфіну передбачити в Держбюджеті на цей рік відповідні фінансові видатки у розмірі 37 мільйонів гривень. Будемо сподіватися і чекати, бо проблема комплексна. Судіть самі: за п’ять останніх років тарифи на передплату й доставку періодики зросли вчетверо. Це набагато перевищує індекс інфляції – тобто, всі розумні межі. Істотно подорожчали друкарські послуги, газетний папір, підвищилися комунальні тарифи, а, отже, зріс обсяг витрат, що суттєво впливають на собівартість видань. Нині газети для багатьох читачів стали недоступними. Торік, за даними експертів, загальний тираж газет і журналів упав в Україні щонайменше на 20-30 відсотків. Вони стали заручниками поштового монополіста, бо у селах закривають відділення, скорочують кількість листонош. Тому, повторюся, що й тут мусимо чекати, коли влада, яка проголошує курс на євроінтеграцію, не на словах, а на ділі підтвердить відданість європейським цінностям і, нарешті, використає досвід підтримки місцевих ЗМІ, скажімо, Латвії, Франції, Канади, Швеції… Така підтримка допоможе забезпечити плюралізм думок в інформаційному просторі, а регіональні медіа перестануть бути економічно слабкими і збитковими.

– Журналістській спільноті  щиро бажаю, аби й після реформування всі редакції мали багато читачів. Усім нам здоров’я і плідної праці на благо нашої України!

Розмовляла  Ярослава ШМИГА.