“Для вас це хаос, для нас – це дім”, – пише на магнітиках у крамничках Стамбула. Якщо у вас сіли внутрішні батарейки, немає сил і віри – вам сюди. Всього дві години літаком зі Львова – і теплий шум міста, яке ніколи не мовчить, м’яко підхопить вас і зніме тягар думок. Хоча ні, п’яте місто в світі за населенням таки замовкає – коли храми починають перемовлятися між собою протяжними голосами муедзинів.
Стамбул атмосферний
Сюди турки возили українських дівчат, у розкішній мечеті тут похована Роксолана зі своїм Сулейманом. В українцях намішано стільки турецької крові, що місцеві чоловіки в Стамбулі нагадають вам зовні вашого чорнявого західноукраїнського дядька або й усю родину.
А тепер уявіть собі місто, у якому тільки жителів – 15 мільйонів і яке символічно розмістилося в Європі та Азії, по обидва боки від Босфорської протоки. Воно як біблійний Вавилон, але в кожного тут є своя стежка.
Сорок хвилин на метро і всього двадцять на автомобілі від аеропорту Ататюрка (це ім’я всюди, аж так тут поважають першого президента і засновника сучасної Турецької держави) – і ви опиняєтеся в історичному центрі Стамбула. Він розмістився всередині колишніх стін величного Константинополя і тут можна побачити головні туристичні принади міста.
За чим їдуть до Стамбула? За атмосферою. Місто швидке, але по-східному розслаблене. Рух на вулицях часто нагадує переміщення у великому мурашнику, і за якийсь час виявляється, що вам тут комфортно. Може, причина в кліматі: коли над Україною вже згустилися сірі осінні хмари, там усе ще світить тепле, майже весняне, сонце. Але, скоріше, у людях. Здається, вони більше радіють або просто живуть без вічних гризот про те, що життя могло б бути кращим.
Прогулянки вулицями міста – жодна з них не перетинає іншу під прямим кутом, і ніколи не вгадаєш, де вони перетнуться! – це подорож у часі. Кремезний чоловік впрягся у важку металеву тачку, заробляючи собі на життя перевезення краму. Торговці їжею на ринку викидають на асфальт залишки непроданого – і за мить вже нічого немає, тільки шурхіт крил вгодованих чайок, які з клекотом розлітаються над містом. За кількасот метрів від центральної дороги, в ремісничих кварталах, у домашніх цехах шиють одяг і взуття, не гребуючи, однак, тим, щоб прикрасити добротний черевик назвою відомого бренду. Біля дерев’яних будиночків з густо наліпленими балконами розміщені сучасні кафе й кав’ярні, нічні клуби, а котрась із вуличок, на яку ви забредете, обов’язково виведе вас до розкішної мечеті чи палацу.
Стамбул історичний
Що побачити за кілька днів? Зайдіть вранці у Блакитну мечеть. За відомостями перепису з 2000 року, всього в Стамбулі – 2 691 діюча мечеть. Блакитна – одна з найбільших і найкрасивіших. Своїми округлими формами зі шпилястими мінаретами, які наче підпирають небо, вона нагадує космічну обсерваторію. Але притуливши руку до стіни, можна відчути у тріщинах плин часу й молитви мільйонів людей. У мечеть можна зайти, тільки знявши взуття. Чоловіки-мусульмани перед входом миють ноги, а жінкам дають довгі спідниці й шалі, щоб покрити голову. Неймовірне відчуття – коли босі ноги занурюються у м’який килим, у якому так само потопають ступні сотень людей з різних куточків світу.
При виході з мечеті розверніться на дев’яносто градусів і перетніть маленьку площу. Зовсім поруч – інша неймовірна за красою споруда – Айя-Софія. Головний храм світового православ’я, VI століття, висотою 18-поверхівки. Усередині дзвінка тиша. Закидаєш голову до яскраво-жовтого купола. Століттями на ньому вигравало світло, легенько падало на золото мозаїк, відблискувало на зеленій оздобі колон. До Ататюрка в Софії була мечеть. Тепер це музей.
Десь навпроти Софії поверніть від трамвайної колії праворуч і знайдіть низеньку непримітну будівлю із золотою табличкою на вході “The Basilica Cistern 532 A.D.” (Цистерна Базиліка, 532 рік н. е.). Швидко сходами униз – і ось воно, античне підніжжя міста. Палац, який провалився під землю. У Римі це був храм, у Константинополі – водосховище для питної води, а в Стамбулі – музей. Склепіння тримають 336 мармурових колон, звезених з різних античних храмів. Колись у сховищі зберігали до 80 тисяч кубометрів питної води. Зараз воно наповнене водою приблизно на метр. Під повільну музику в ній танцюють величезні риби.
За годину пішої прогулянки від Цистерни – Сулейманія. Саме тут поховані султан Сулейман Великий і його дружина – слов’янка Роксолана. З мурів мечеті, як з висоти пташиного польоту, видно тонке плетиво вуличок і проток Стамбула. Внизу невпинно шумить місто, а тут здається, що навіть дихання стишується, а кроки стають повільніші.
Стамбул торговий
За стінами мурів натовп знову підхоплює в свої обійми. Люди рухаються швидше і голосніше кричать, пропонують парфуми та джинси у подарунок – починається Гранд-базар. Унікальний ринок налічує 66 вулиць. Турецька бавовна, підробки відомих брендів, предмети декору і знижки, знижки, знижки. Ще з 1461 року тут продають усе, що вам потрібно і не зовсім.
Гранд-базар не тільки про шопінг, але і про східну культуру торгівлі. Правила прості: торгуватися треба, аж поки продавець не почне благати або плакати. Якщо благаєте чи плачете ви – продавець виграв.
Ціни в Стамбулі – різні. В ремісничому кварталі сорочку можна купити за 6 лір – близько 50 українських гривень, а в магазині на центральній вулиці – вп’ятеро дорожче. Хоча недаремно в Туреччину їдуть на шоппінг. Навіть у брендових магазинах речі дешевші, ніж в Україні.
А ще в Стамбулі приготуйтеся до того, що ви не помрете з голоду, вам не вдасться навіть злегка схуднути. Дуже смачна варена кукурудза, печені каштани і безліч інших страв – і все теж за дуже доступними цінами. В обов’язкове стамбульське меню необхідно включити бургер з рибою, яку спіймали рибалки на Галатському мості буквально кілька хвилин тому. Ще одне надзвичайне місце, яке від ранку до ночі займають сотні, якщо не тисячі, рибалок з вудочками.
Сонце над Стамбулом
Воно опускається майже в той же час, що і в Україні. Але тут воно неймовірно велике. Чайки, ляскаючи крилами і регочучи, проносяться над містом. Здається, що тут вони підвішені на ниточках і століттями гойдаються над мінаретами, поки вулицями ходять відомі на весь світ стамбульські коти. Вусаті “городяни” споконвіків тут були сусідами людей. У їхніх історіях віддзеркалюється щоденне життя мешканців мегаполіса, їхні тривоги й радості.
… Можливо, причиною цього десятки пройдених містом кілометрів, коли небо над головою то плюскочеться простирадлом, то перетворюється у вузьку тріщину, а може, третє горнятко міцної кави, яку я п’ю на березі Босфору. Ясно лише одне: це місто-таємниця, де кожні двері, кожна вулиця, кожна арка означають зовсім інше, ніж те, чим вони дійсно є.
