Коли Бог створив людину, Він наділив її здатністю сприймати світ за допомогою органів чуття. Бог дав нам очі, щоб бачити, вуха – щоб чути, ніс – для того, щоб відчувати запах.
Кожна пора року, кожна річ, кожна оселя, навіть кожна подія в нашому житті має свій певний неповторний аромат, який залишає слід у пам’яті і викликає певні асоціації.
Коли в моїй пам’яті прокидаються спогади про щасливе дитинство, вони пахнуть мені червонобокими соковитими яблуками, які рясно родили на невеличкій яблуньці, посадженій і вирощеній дбайливими руками моєї вже, на жаль, покійної бабусі.
Бабуся була дуже працьовитою жінкою. Любила землю, любила вирощувати на ній різне насіння. І мене, маленьку, також привчала до цього.
Пригадую, як одного разу я із бабусею смакували духмяним яблуком. Коли ми поласували соковитим плодом, бабуся обережно зібрала зернятка і посадила їх у риночці, де росли різні кімнатні рослини. Згодом з-під землі з’явився маленький кволий пагінець, який через певний проміжок часу перетворився у саджанець і ми з бабусею висадили його в грунт на вулиці.
Так день за днем, рік за роком доглядали ми яблуньку і дочекалися з неї смачних соковитих плодів. Вони мали присмак груші і пахли любов’ю і безтурботністю.
Років з п’ять давала нам яблунька свої рум’яні плоди. А через рік після смерті бабусі всохла одна половина, а наступного – друга. Прийшлося викорчовувати дорогоцінне деревце і посадити там квіти, які також дуже любила бабуся.
Минули роки. Час вніс свої корективи в життя. Але кожного разу, коли спогади відносять мене у безтурботне дитинство, воно пахне мені яблуками з бабусиної яблуньки. За багато років я не зустрічала такого до болю щасливого і приємного аромату.
Ми також залишаємо в житті свої неповторні аромати. І від нас, від нашої поведінки, від наших висловлювань залежить, яким буде той аромат.
Апостол Павло говорить: «Ми-бо для Бога Христова запашність» (2Кор 2:15). Знайдімо час, аби пересвідчитися, що ми є нею…
