Минають не тільки люди, а й будинки, у яких вони жили, виростали, виховували своїх дітей і доживали віку. У яких лунав сміх і тамували сльози. Будинки, які за багато десятиліть, а то й століть, увібрали в себе тепло людей. Минають будинки, а з ними й цілі міста – змінюються покоління й архітектура, і лише в старих закутках можна побачити острівці колишнього тепла. І любові. А ще – пам’яті про те, звідки наше коріння і хто ми є.
На жаль, стару забудову не завжди здатні врятувати ні історична, ні мистецька цінність. Вони тихо занепадають або й гірше, коли їх знищують, а натомість зводять однакові висотки чи «елітні» котеджі. Ентузіасти історії рідних міст намагаються зафіксувати атмосферу старих вуличок. У Кременці однією з добровільних хранительок міста стала художниця Богдана Гуменюк.
Вона народилася 1981 року в селі Малі Бережці Кременецького району. Навчалася в Кременецькому гуманітарно-педагогічному інституті (нині – академія) імені Тараса Шевченка, на факультеті образотворчого мистецтва. У доробку художниці – персональні виставки, участь у міжнародних мистецьких пленерах. З жіночим мистецьким гуртом «Палітра» організовують колективні виставки у Кременці, Тернополі, Збаражі, Дубні, Бережанах, Вишнівці. Картини є у збірках музеїв, а також у приватних колекціях України, Польщі, США. Свою творчу діяльність Богдана Гуменюк поєднує з педагогічною працею у виші, в якому колись сама навчалася.
На виставці у Вишнівецькому палаці експонуються 25 картин художниці, виконаних олійними, акварельними фарбами та пастеллю. На роботах зображені теплі й ніжні пейзажі, кожен з яких відкриває красиві куточки старовинного Кременця. Є також натюрморти з квітами.
– Я люблю стару архітектуру, вона тепліша, аніж сучасна, – розповідає художниця. – У Кременці багато цікавого й такого, що дарує натхнення. Хочу намалювати це, поки його ще не знищили і можна побачити.
Виставка Богдани Гуменюк триватиме до кінця січня. А заодно кожен з відвідувачів зможе помилуватися і видами давнього й вишуканого Вишнівецького палацу.
