«Люди всюди хочуть одного: добра для себе і близьких», – каже тернопільський мандрівник Іван Онисько, який у свої 25 років об’їздив 19 країн, причому більшість – автостопом або ж на велосипеді. Тепер хлопець планує вперше здійснити навколосвітню подорож на… верблюді. Мандрівник хоче показати, що будь-яка мрія може стати реальністю, якщо докласти зусиль.
Недавно Іван уже здійснив те, що іще кілька років тому видавалося йому нереальним: два місяці мандрував Африкою. З ровером кілька разів перетнув екватор, гостював у племен і навіть влаштував «перегони» з верблюдами у пустелі. Саме там його застала звістка про Євромайдан – у далекій Танзанії теж транслювали події у Києві.
Через всю Європу – автостопом
Іван – звичайний український хлопець із села Сущин Теребовлянського району. До 13 років далі Тернополя бувати йому не доводилося.
– Життя я сприймав через те, що бачив навколо, і думав, весь світ такий самий. У дитинстві, пригадую, селом ішли туристи з наплічниками, а ночували вони на березі ставка у наметах. Мабуть, тоді я теж захотів мандрувати. Коли вчився у Чернівецькому національному університеті, спробував добратися додому попутними машинами, тобто автостопом. Зазвичай водії безкоштовно підвозять і очікують, що віддячиш їм розмовою, – каже Іван.
Розплановані подорожі, або ж, за визначення хлопця, – туризм, переросли у мандри, коли не знаєш, де прокинешся наступного дня і що побачиш. Тож вперше поїхавши за кордон туристом, додому він повернувся… за два місяці. Крім запланованої Німеччини, тоді Іван побачив майже всю Європу, дійшовши до найзахіднішої точки – мису Кабу-да-Рока у Португалії. Далі – тільки Атлантичний океан.
– Вважається, що на тому узбережжі найбільші у світі хвилі, – розповідає хлопець. – Цю місцевість полюбляють серфери, хоча хвилі настільки великі, що кататися заборонено. Коли добрався туди, заходило сонце, і побачене залишилося, мабуть, найяскравішим враженням подорожі. Це була моя перша велика мандрівка. Але я не зробив жодного фото чи запису – хотілося зберегти всі ті переживання у собі.
Подорожувати можна без грошей
Польща, Німеччина, Данія, Голландія, Бельгія, Франція, Іспанія, Португалія… Водії підвозили дружелюбного українця з країни у країну, а іноземці, з якими заприятелював, навіть позичили велосипед і запрошували на нічліг. Хоча найчастіше ночував Іван у наметі й на всю подорож Європою, окрім віз, витратив… двісті євро.
– Де б не був, треба бути відкритим з іншими, і тоді можна розраховувати на підтримку, – каже хлопець. – У мандрах я навчився довіряти – людям і Богу. Мабуть, це найцінніше. Минулого року я виїхав у напрямку Македонії, через Росію, Грузію й Туреччину, майже без грошей. Ні разу не голодував, не просив милостиню, не крав. Зате навчився знаходити роботу без знайомств і знання мови. Набагато важливіше позитивне ставлення до світу, ніж певна сума в кишені.
Племена живуть, як і сотні років тому
Ідею поїхати в Африку підкинув Івану знайомий. На збори та підготовку хлопець мав лише два тижні. Адже коли друг запропонував подорож, той іще не повернувся з попередньої – був у Туреччині.
– Прилетівши до Африки, ми пересіли на велосипеди й відправилися у мандри… іншою планетою, – зауважує Іван. – Атмосфера, самі люди й те, як вони живуть і спілкуються, навіть транспорт – усе було іншим. Міста – повні контрастів. Біля багатоповерхівок – піврозвалені халупи. Посеред вулиці на вогнищах готують їжу й тут же продають, при цьому поряд кафешки й елітні ресторани. Хоча загалом люди хочуть того ж, що і ми, працюють, думають про кар’єру.
Два місяці Іван з товаришем подорожували Кенією і Танзанією. За цей час їм вдалося побачити і самобутню Африку, де люди живуть племенами, як і сотні років тому. Зводять хатини з переплетених гілок і листя, крізь які продуває вітер і світить сонце, так що й вікон не треба.
– Я думав, ледь не вся Африка така, але виявилося, що самобутні регіони нині ще треба пошукати. Є навіть спеціальні села, декоровані для туристів і знімальних груп. Платиш гроші – й насолоджуйся собі танцями й співами біля вогнища. У пустельному регіоні, збившись з дороги, ми знайшли справді автентичне поселення. З мешканцями племені порозумілися за допомогою жестів. Ставилися до нас привітно, взагалі, за час подорожі жодної агресії до себе ми не відчули, нас не солили й не перчили, – усміхається Іван.
Пастухи зі списами – не лише в кіно
Пустеля, якої українці йшли кілька кілька днів, розташована біля озера Туркана. Їжі з собою не мали – тільки воду. Навіть майже розвантаженим велосипедом їхати по піску важко, але рухатися з повним вантажем – і зовсім біда!
– Транспорту там практично нема, хіба верблюди, – зауважує Іван. – На велосипеді ми так і не змогли наздогнати жодного. Зате при дорозі частенько зустрічались «воїни-пастухи» зі списами, а іноді й з гвинтівками, які просили гроші або щось поїсти.
Самі ж мандрівники харчувалися переважно в кафе, але не раз пригощали місцеві. Спершу харчі куштували з острахом, а згодом призвичаїлися. Їжа там дуже проста й ситна: рис і боби, варений шпинат, тушена капуста чи м’ясо. Зранку люди п’ють чай, який там вирощують на плантаціях, і смакують чапаті – це наші млинці або ж мандазі – пампушки.
У містах знають англійську, у Кенії це – друга державна мова. Усі говорять на суахілі. Іван, який закінчив факультет іноземних мов, з цікавістю вчив нові слова і спілкувався з місцевими. Хоча, зауважує хлопець, більшість населення сприймає білого як мішок з грішми й навіть очікує, що мусиш щось їм дати.
Навколо світу на… верблюді
Іван вилетів до Африки у жовтні. Раніше іноземці, коли чули, звідки він, частенько перепитували, чи це «частина Росії». Згадували, у кращому випадку, Шевченка – футболіста. Додому мандрівник повернувся наприкінці грудня, й тоді вже навіть африканці вболівали за український Євромайдан.
За словами Івана, з інтернетом у цих країнах сутужно. У місцевій їдальні хлопці натрапили на телевізор. Виявилося, що показували Київ. Вони побачили великий мітинг і хвилювалися за те, що відбувається вдома. Тож після повернення Іван поїхав на Майдан до столиці.
– Зі всіх країн, де я був, у нашій найбільше скаржаться. Дуже часто нарікають на що завгодно, лише не на себе. Майдан пробудив нас від сну. Українці прийшли до розуміння того, що відповідають за своє життя й можуть змінювати його на краще.
Сам Іван тепер планує навколосвітню мандрівку, і не абияк, а на верблюді. Хоче поїхав в Казахстан, де вирощують цих тварин. Раніше саме казахам вдавалося доїхати до кордонів з Австрією на верблюдах. Натомість навколо світу в такий незвичний спосіб ще ніхто не подорожував. У тернопільського мандрівника є шанс стати першим.
Антоніна БРИК.
Більше світлин – на сторінці Івана Ониська в соцмережах «COFFEE TRAVEL», де він описує свої мандри: https://vk.com/coffeetravel
