Подорожувати наодинці, прихопивши компас і фотоапарат, – улюблене заняття тернополянина Павла Лотоцького. Заради хорошого кадру він готовий намотувати кілометри по незнайомій місцевості та ночувати у наметі в найсуворіших умовах, коли й вогонь розвести складно. Якось навіть зробив самотужки фотокамеру з сірникових коробок та відзняв на неї дві плівки!
– В одному з таких походів я віч-на-віч зустрівся в лісі з дикою свинею, яка, мабуть, вирішила показати, хто господар лісу, тому спати довелося на дереві. Бувало, забувши вдома компас, орієнтувався в просторі за зірками, а згодом прислухався до гавкання собак, – згадує Павло, завзятий мандрівник і фотограф, а за спеціальністю – інженер-електронік.
З майбутньою професією тернополянин визначився ще у дитинстві. Його приваблювали технічні науки, зокрема радіотехніка. У школі він не раз перемагав у всеукраїнських змаганнях з радіоелектроніки та конструювання. Нині Павло навчається на п’ятому курсі Тернопільського технічного університету й вдало поєднує майбутню професію із захопленням мандрами.
– Не так давно багато хто блаштовував на подвір’ї чи даху будинку комплект антен і проводив вечори у спробах зв’язатися з віддаленими точками планети. На жаль, таких радіоаматорів стає все менше. Діти не розуміють романтики ефіру, порівнюючи радіозв’язок зі скайпом чи мобільним телефоном. Однак, радіоспорт стає в нагоді й сьогодні. Часто у тривалих експедиціях радіостанція залишається єдиним засобом зв’язку з цивілізацією, – каже мандрівник.
Відчув смак подорожей
У свої перші походи Павло вирушав ще у підлітковому віці. Батьки хлопця підтримували, лише дуже хвилювались за його здоров’я.
– «Захворієш, застудишся!», – сварили мене. Але ночуючи влітку в наметі з «дірявим» дахом, коли вітер продував «до кісточок», я практично перестав хворіти, хоча імунітет до цього мав дуже слабкий. Організм призвичаївся до некомфортних умов, бо нікуди було діватись. Улюблена справа важливіша за інші, – жартує Павло.
Спочатку, згадує мандрівник, він влаштовував невеличкі подорожі на 2-3 дні у найближчих лісах Тернопільщини. Та вже невдовзі «взяв курс» на більш масштабніші походи. Відвідував різноманітні фестивалі, вирушаючи щоразу у все більш віддалені точки, щоб відчути смак подорожей, помилуватися природою тієї чи іншої місцевості й отримати задоволення від побаченого.
Велосипед – друге щастя мандрівника
– Коли з’являється велосипед, можливість подорожувати зростає в десятки разів, – ділиться досвідом Павло. – Склав наплічник, натиснув педалі – і ти вже в дорозі. У будь-який момент, без графіку, станцій і тісняви. Звісно, для далеких поїздок потрібна відповідна фізична підготовка, екіпірування і, власне, хороший велосипед. Але всі зусилля себе виправдовують. Моє життя з придбанням двоколісного стало комфортнішим та приємнішим не лише у мандрах, а й у місті. Взимку заради експерименту я близько місяця їздив велосипедом в університет, якщо температура не була нижчою -10 °С. Попри застереження «Там же ж холодно! Ти можеш захворіти!», насправді я змерз і застудився лише тоді, як вперше після цього проїхався маршруткою. Коли активно крутиш педалі. тіло виділяє достатньо тепла, а от різноманітні інфекції в громадському транспорті справді можуть спричинити чимало недуг, – пояснює мандрівник.
Першою велосипедною «авантюрою» стала для юнака поїздка на фестиваль «Підкамінь», який щороку проводять на Львівщині. Рушати у дорогу довелось надвечір. Все ж, 63 км – це не так вже й багато, однак подорож виявилася складною: сонце сіло і при світлі ліхтаря було дуже важко орієнтуватися на дорозі.
– Нові місця завжди дарують сили, яким би втомленим ти не був, – зауважує хлопець. – Головне, бажання бачити навколо щось хороше. У Підкамені, пригадую, здивував місцевий ліс. Комарів і мурах не було взагалі, жартували, що вони евакуювалися з лісу на час фесту. Сам фестиваль був просто чудовий. Вдало розміщена сцена дозволяла чути все, що на ній відбувалося, навіть у глибині лісу, водночас не заважала «точковим» концертам тих, хто прихопив з собою гітару.
Фотокамера з… сірникових коробок
Завдяки мандрам Павло захопився і фотомистецтвом. Вдома знайшов старий радянський фотоапарат, який роками припадав пилом у шафі, й вирушив з ним до Івано-Франківська, так би мовити, оглянути тамтешню місцевість і зробити кілька світлин. Пригадує, що був приємно здивований природністю та насиченістю кольорів. Згодом позичив «Зеніт» і почав експериментувати.
– Камеру з сірникових коробок теж зробив для експерименту, – усміхається тернополянин. – Дуже сподобався її ефект передачі перспективи й широкий кут зору. Пізніше придбав і цифрову камеру. Однією з найперших фотосесій, які зняв з її допомогою, стали метеоритні дощі наприкінці серпня. Незабутнє видовище…
Сьогодні Павло виділяє для фотозйомки чимало часу, та навіть заробляє цією справою. А ще мріє про подорож велосипедом до Криму та назад, зоряне небо над головою та незвичні світлини, які б неодмінно викликали усмішку.
Оксана ПЕТРІВ, студентка спеціальності «Журналістика» ТНПУ ім. В. Гнатюка.
