Меланхолійна ніч

Долонею торкаюся заплаканого вікна. Прислухаюся і стаю меланхолійною бранкою багряного дощу, полинні домісольки якого вистукують на підвіконні ритмом його зболеної душі, гублячись у транзитних каламутних потоках, що залишають звивисті шрами на обличчі матінки-землі. Наші душі, огорнені холодним рядном, схлипують в унісон.

Вдивляюся у сиву осінню мряку, і переді мною, ніби з-під землі виростає дивна, згорблена тінь. Не можу роздивитись обличчя. Ти чи не ти? Раптом шваркнула сліпуча блискавиця і ніби шаблею розітнула густу, повиту місячним маревом ніч, освічуючи скручену в спіраль постать. Це був ти. Наче підбитий птах зі зламаними крильми, видаючи дивні звуки, розриваєш на клоччя гнітюче безгоміння. Щемлива елегія твоєї зболеної душі віддзеркалюється у моєму серці. Якась невидима сила проклала місток через глибоке провалля, що роз’єднало нас. Я відчула твій стражденний біль. Цей іспит долі був призначений нам обом.

Докори сумління впиваються у мій мозок, мов п’явки, і смокчуть енергію руху, ятрять душу. Як я не розгледіла тендітну раниму грань твоєї оболонки, що ховалася за напускними бравадними жестами? Придумала порожній погляд, від якого віє памороззю зимового ранку, не відчула тепло ніжного вогника, що, мов пролісок, пробивався крізь стіну байдужості на поверхню, прагнучи розвести ніжний вогонь багаття.

…Дивна постать зникла, а натомість з’явилось барвисте сяйво червоної заграви. Небо розхмарилось і запалало квітчастими світанковими барвами, що сповіщали про народження нового променястого дня. Іскристі сонячні зайчики весело кружляючи у танці, стерли з вікон сліди минулої меланхолійної ночі, прокладаючи шлях нашим сокровенним мріям…

Василина ВОВЧАНСЬКА.

м. Тернопіль.





Loading...


Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares