Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами,
Текла, червоніла.
Тарас Шевченко.
Галичина, земля якої рясно полита кров’ю у боротьбі за волю та незалежність, – це благословенний край, що багатий на історичну спадщину, важливі події. Невід’ємною її частиною є Козівщина з чудовою природою, розлогими родючими ланами та цікавими історичними місцями. Про одне таке призабуте місце на території біля села Олесине і піде мова.
Отож, якщо минаючи село Геленків, їхати автошляхом із Козови до Зборова, то можна замітити, як дорога рельєфно підноситься до пагорба, котрий перед сільським кладовищем зависає з південного боку над Олесиним, що розкинулося в долині вздовж тихого потоку. На цій найвищій географічній точці нашої місцевості, яка в народі має назву «Могила» й сягає 400 м над рівнем моря, понад три століття височіла справді козацька могила. Вона віками зберігала пласт нашої історії, стертої з людської пам’яті радянською системою. У 1960-1970-их роках ця висота відігравала важливе воєнне стратегічне значення, оскільки на ній довший час розміщувалися маяки (вишки), що використовувалися військами протиповітряної оборони.
Нинішньому поколінню олесинців, особливо молоді, здебільшого невідомо, чому ця місцина в спілкуванні сільчан називається «Могила». Адже, зазвичай, між людьми завжди можна почути: «пішов пасти корову на «Могилу», «техніка агрофірми «Мрія» зупинилася на «Могилі», «зустрів знайомих на «Могилі» тощо.
Назва даного місця – «Могила» – має давнє історичне коріння і сягає ще XVII століття. Адже під час буремних подій визвольної війни українського народу проти польської шляхти під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648–1654 р.р.) козацьке військо неодноразово проходило через західноукраїнські землі, проводячи кровопролитні битви, вкриваючи себе невмирущою славою. Рухаючись головними силами війська на Львів, окремі полки йшли бічними маршрутами навколишніх місцевостей, в тому числі і Козівщиною. Бої 1648 року за Теребовлю, Підгайці, Бережани, знаменита Зборівська битва 1649 року, відомий бій козацьких полків з польською армією Калиновського і Потоцького біля села Купчинці і на Денисівському полі 1651-го, інші сутички з ворогом є тому свідченням. Десятки, сотні тисяч військового люду сходилися тоді між собою в кривавій січі, залишаючи на полі бою гори вбитих.
Із переказів старожилів-олесинчан відомо, що після одного з таких боїв козаки вибрали згадану нами висоту і вирішили тут захоронити своїх загиблих побратимів. На тому місці вони висипали високу могилу, аби її було видно на всю округу. До речі, неподалік, західніше від неї, в полі, у напрямку до долини «Воланівха» було ще дві менші могили з похованнями.
Минали роки, століття, змінювалися історичні епохи, розвалювалися держави, в яких у різні періоди перебувало Олесине, але три козацькі могили щовесни, вбираючись в зелений оксамит різнотрав’я, обмиті дощами, обвіяні вітрами, височіли за селом як символ безсмертя козацької слави.
Коли ж у наш край прийшла радянська влада, то поступово стало відновлюватися зруйноване війною народне господарство. У 1958–1960-их роках проводилося будівництво дороги з Козови до Зборова, яка пролягала через Олесине. До того тут проходив вузький ще з австрійських часів «гостинець», знищений часом і війною. А зліва від нього на висоті перед Олесиним знаходилася згадана козацька могила.
Прокладав автошлях Козівський райшляхвідділ, яким керував Михайло Титаренко. З ідеологічних міркувань, коли боролись з так званим українським буржуазним націоналізмом, комуністичній владі під час прокладання дороги випала слушна нагода знищити олесинську могилу, яка повсякчас нагадувала людям про безсмертну силу українського народу, була свідченням його слави, боротьби за свободу. Тож її для улаштування дорожнього насипу в процесі робіт 1959 року було розрито до основи. І на тому місці ще довго зіяла глибока яма, що наповнювалася стічними водами та яка з часом зрівнялася із землею. Тоді також було розрито символічну могилу в селі біля школи, яку висипали олесинці у 1941 році в честь борцям, полеглим за волю України. А невдовзі дві менші могили в полі також були колгоспною технікою розсунуті та розорані під посівні культури. І ще довго після цього по полю біліли людські черепи й кістки, які нагадували собою вандалізм комуністичної влади. Так були знищені і стерті з лиця землі, але не з пам’яті наступних поколінь, історичні свідчення минувшини, що нагадували про жертовність наших предків в боротьбі за свободу і незалежність Вітчизни.
У другій половині 1970-их років правління колгоспу імені Горького, очолюване Марією Дорош, зліва на пагорбі за селом навпроти колишньої козацької могили вирішило закласти тракторний стан. Розташування тракторної бригади на тому місці стало вигідним для обох бригадних сіл – Геленкова і Олесина. Згодом тут були побудовані майстерня, виробничі приміщення, піднавіси і майданчики для техніки, автозаправка, склади пально-мастильних матеріалів, їдальня для механізаторів. Територію навколо обсадили деревами, а від дороги буяла густа лісосмуга. Тракторна бригада, якою завідував Степан Загнійний, була одна з найкращих в районі.
Проте колгоспна система з розвалом Радянського союзу та утворенням 1991 року Незалежної України до 2000-го року розпалася. Основні виробничі потужності і земля перейшли у приватну власність колишнім колгоспникам у вигляді майнових паїв, які в більшості були здані ними в оренду приватним сільськогосподарським підприємствам та фермерам. Від тракторної бригади залишилося порожнє місце. Тільки обабіч дороги простягаються зелені ниви. І лише пагорб надалі височіє в зелені високих дерев, гілля яких розвіває вітер, тихо шепочучи листям: «Люди! Зупиніться на хвилину! Віддайте шану святому місцю, де була колись козацька могила – символ давньої слави і волі України!»
