Наша держава конституційно закріпила курс на євроінтеграцію, то мабуть і логіка мислення теж повинна бути така, як у них, а там ніхто не ведеться на слова та обіцянки, у них найважливіше – це репутація: що ти конкретно зробив і чи здатний виконати програму, яку задекларував, а також із ким збираєшся реалізовувати задумане.
21 лютого на телеканалі «112» відбувся брифінг трьох екс-президентів України, які виступили у ролі моральних авторитетів. У ході дискусії вони давали відповіді на різні проблемні питання та висловлювали бачення, яким має бути майбутній президент країни. Думки збіглися – це має бути професіонал, який розбирається в економіці та з відповідною репутацією, бо сьогодні, було наголошено, економіка – це головне для країни.
У своїй статті від 21 листопада 2018 року «Перекіс цінностей» я згадував про промисловця Лі Куан Ю, якого 28 років тому було обрано прем’єр-міністром Сінгапуру. Останній майже стільки років, скільки нашій незалежності, при владі досягнув того, що якось Маргарет Тетчер зауважила: «Колись Сінгапур вчився у Великобританії, тепер ми вчимося в Сінгапуру». Так, я проводжу паралелі, і українцям слід придивитися, ми теж маємо свого українського промисловця, як Лі Куан Ю. Це Сергій Олексійович Тарута. Даючи інтерв’ю в телестудії Гордона, Тарута сказав, що бере на себе відповідальність за економічне зростання країни. Так, країна почула, що промисловець, антикризовий управлінець з високою репутацією має чітку стратегію виходу України з кризи, разом із ефективною командою, яка на ділі довела свою здатність, управляючи найбільшою промисловою компанією України. Якщо про Сергія Олексійовича, то він пройшов трудовий шлях від майстра мартенівського цеху до керівника міжнародної промислової компанії. Тарута спільно з провідними вченими країни створив доктрину збалансованого розвитку «Україна 2030», в якій детально описана стратегія виходу України з кризи та сформовані шляхи підвищення добробуту народу до європейського рівня.
У 2017 році Тарута розробив і запропонував план мирного врегулювання на Донбасі «Три Основи», який сьогодні вже стає предметом перемовин на вищому міжнародному рівні.
Дійсно, президентські вибори ніколи не вели до позитивних змін в Україні. П’ять років виявилися змарнованими. Депутатська недоторканість не скасована, нова виборча система не впроваджена, антикорупційні органи обернулися профанацією. А те, що ім’я «Роман Насіров» у виборчому списку – це все, що нам варто знати про боротьбу з корупцією.
Так, я хочу згадати, як виганяли з ефіру Савіка Шустера. Свого часу країну сколихнули звинувачення, з якими проти Арсенія Яценюка виступив екс-голова Державної фіскальної служби Микола Гордієнко. І де тепер Гордієнко? Зі звинуваченнями в корупції на адресу Порошенка виступав Міхеїл Саакашвіллі. І кого тепер цікавить його доля та громадянські права?
А як не згадати про фінансові махінації Валерії Гонтарєвої – всі забули, що це вона доклалася до того, що ми стали найбіднішими в Європі. Навіть згадка про аферу «Роттердам плюс» – уже за рамками суспільно-політичного сприйняття.
Тут дійсно здоровий глузд відсутній, кліпове мислення: амнезія, помножена на безпорадність. П’ять втрачених років, п’ять років війни мали стати часом реформ. Але Україна, яку ми нині бачимо, відрізняється від України 2013 року тільки тим, що вона стала меншою за територією, кількістю населення і бідніша, та у й виборчих списках президента ми бачимо ті ж прізвища, які поглибили кризу і зупинили розвиток країни на роки. Невже ми зробимо помилку і віддамо голос популістам, артистам, продажним політикам, тим, для кого це – персональне збагачення?
На закінчення оптимістично скажу, що найкращий сценарій для українців – це щоб через п’ять років каденції нового президента України українці хотіли жити в Україні, мали бажання створювати нові сім’ї, народжувати дітей і гордитися країною.
З повагою, Віктор Забігайло.
