Одноденок

Одноденок

– А ти поплач, поплач легше стане. І ми поплачемо з тобою!

Подруги обіймали Олесю за плечі, гладили по голові, наче малу дитину. Вона  тяжко зітхала. За деякий час її плечі стали труситися і вона заридала, тяжко і безпорадно. Ольга, що вже кілька років була вдовицею, і ледве зводила кінці свого життя на вчительську зарплату, взяла за руку Галину, тай каже:

– Може, нап’ємося нині?

– Чудова пропозиція! – аж підскочила Галя, бо любила цю справу. Вона працювала в шкільній бібліотеці, була розлученою, виховувала двох синів.

– Але Олеся не захоче, – сумовито сказала Ольга. – Вона ж в нас порядна, не вживає.

– Ось через ту порядність і поплатилася, – заторохтіла Галя. – Я давно їй радила – заведи коханця. Думаєш, твій Микола там святий, в тій Англії? Та де там. А тепер страждає. А було б набагато легше, якби когось мала.

Подруги говорили між собою, а Олеся впала на подушку і лише їй виливала свій невимовний жаль. Її зрадив чоловік. Вчора зателефонував і сказав:

– Я тебе залишаю, вибачай, зустрів іншу і покохав. Вона вагітна. Чекаємо сина, а наша Аліна вже повнолітня. Усі ці десять років я допомагав, як міг, а тепер все: в тебе своє життя, в мене – своє. В Україну я не повернуся ніколи.

Це було, наче ніж в серце для Олесі. Десять років вона вірно чекала Миколу, навіть не глянула на іншого чоловіка. Довгими ночами марила їхньою зустріччю. І на, маєш! Олесі здавалося, що настав кінець світу. Працювала вона вихователькою в дитячому садку. Усю свою нерозтрачену любов віддавала дітям та єдиній донечці, Алінці. Вона, як сонечко, була в її житті. Зараз навчається в області на економіста. А Олеся одна самотіє у трьохкімнатній квартирі. Гроші, які надсилав Микола, вона з розумом витрачала, не тринькала направо та наліво. Але ремонт зробила чудовий, усю техніку придбала, та ще лишила копійку, щоб машину купити, як приїде чоловік. Мріяла, що він зрадіє повній чаші добра. Та не судилося…

– Ну, досить, Олесю! Поридала і все. Уяви, що то був похорон, і ти поховала Миколу, – взялися жартувати подруги, та нагнали їй ще більшого жалю. Нарешті, якось втихомирили подругу і стали думати-гадати, як її лихо залагодити.

– Та тобі треба «одноденного», – порадила Галя.

– О, точно! То є правдиве спасіння! – підтримала її Оля.

Олеся лише здивовано підняла на них свої червоні очі.

– Слухай, – збадьоріли жінки, – ми вже не раз так робили. Йдемо в бар чи ресторан і там «знімаємо»  мужчин. Вони теж туди для того приходять, бо жінки їхні зазвичай за кордоном. Надсилають їм гроші, ось вони і розважаються. Ото, близько до опівночі підсідає один такий до тебе і починає «заливати», свою легенду переповідає. Він око має вже прицілене до таких жіночок, як ми. Когось на жалість бере, розповідаючи, що дружина померла і він сам виховує дітей, та оце з горя прийшов сюди розслабитися. Інший анекдоти сипле, щоб жінку розсмішити і цим викликати симпатію до себе. Ще інші дуже мудрими хочуть показатися, про вищі матерії так тлумачать, що тобі аж в голові все перекрутиться.

– А ви звідки про це знаєте? – запитала Олеся. – Ви що там були?

– І не раз! Ми тих мужиків «одноденками» називаємо, бо шукають вони собі жінок тільки на одну ніч, а на іншу в них вже інша має бути.

– То «однонічки», а не «одноденки», – усміхнулася Олеся.

– Та, яка різниця, так просто краще звучить, то я їх так охрестила, – похвалилася Ольга.

– Та як можна? Ви ж порядні жінки, педагоги! Та я ніколи не опущуся до такого дна! – Олеся злилася, а подруги раділи, що вона вже не плаче.

…Грала легка приємна музика, ресторан сяяв чистотою і вишуканістю.

– Вас можна? – простягнув до Олесі руку чорнявий галантний чоловік.

– «Одноденок», – подумала Олеся, а за мить їй вже паморочилася  голова від його парфумів.

– Олег, – назвався. А коли став розповідати, що дружина його залишила, бо знайшла за кордоном іншого, Олеся не повірила. Потім, навіть грубо обірвала його на півслові, спантеличивши чоловіка:

– І коли це ви придумали цю історію – тільки що, чи вдома? – Вона злилася на себе, бо відчувала велику симпатію до незнайомця і була переконана, що більше його не побачить. Подруги, що залишилися за столиком, показували їй «класи» великими пальцями рук, а Олеся не знала, що з собою робити.

– А чому ви так вирішили, що я вас обманюю? Для чого це мені? Даруйте, я чомусь довірився вам. Ще раз пробачте.

Олег відкланявся, а Олеся пішла в дамську кімнату і виплакалася добряче. Потім швидко забралася додому, не дочекавшись кінця вечора і залишивши розгублених подруг.

Через тиждень вони з Олегом випадково зустрілися на міському ринку, в черзі за абрикосами. Олег був в шортах і майці, а Олеся в легкій літній сукні.

– То, може, разом будемо варити варення, солодше буде? – запропонував Олег. – Як ви дивитеся, щоб це зробити в мене, на дачі, – зазирнув їй в очі.

Олеся їх опустила. Серце калатало в грудях, аж скаженіло.

– Солодше буде, – повторила його слова і розчинилася в передчутті великого щастя…

Раїса ОБШАРСЬКА.





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares