Це місто має неповторний шарм. Воно закохує у себе. У ньому губиш краплинку душі, немов монетку на щастя, щоб якось знову туди повернутися. Багато років тому десь закотилася на старій ризькій бруківці і моя монетка…
Рига схожа на елегантну, вишукану жінку, якій личить стиль ретро у поєднанні з модерном. Місто поспішає, не кваплячись. Зупиняють перехожих древні будівлі, – бо як можна оминути таку красу! Водить старими вуличками, запрошує у симпатичні крамнички, кафешки, які пахнуть смачною свіжою випічкою, кавою і зваблюють неповторним смаком Ризького бальзаму…
Країни Балтії в часи радянського режиму були своєрідним острівцем капіталізму в недорозвиненому соціалізмі. У магазинах – розмаїття товарів. На вулицях – чистота. А в серцях людей – вільнодумство…
Як не дивно, але совіти не посягнули на пам’ятник Свободи – символ незалежної Латвії. Тобто, хотіли, але…
Монумент споруджений у 1935 році. Автор – відомий латиський архітектор Карліс Залі. Художнє рішення пам’ятника дуже символічне. Статуя Свободи тримає у руках три зірочки – символи історичних областей країни: Курземе, Відземе і Латгале. Біля постаменту розташовані скульптурні композиції: «Варта Вітчизни», «Мати-Латвія», «Праця», «Сім’я» та інші. Монумент обернений на захід. Туди дивиться скульптура Свободи, і в цей бік обернені гордо випрямлені фігури інших скульптурних композицій. А на схід, тобто на Московію, споглядають скульптури у ланцюгах із зігнутими долу головами.
Кажуть, після Другої світової війни Сталін хотів висадити в повітря ризьку Свободу. Але за монумент заступилася автор культового радянського пам’ятника «Робітник і колгоспниця» Віра Мухіна – уродженка Риги й учениця Карліса Залі.
Біля пам’ятника Свободи відбувалися численні мітинги й пікети. Тепер тут встановлена почесна варта. І не лише у святкові дні…
У країнах Балтії живе багато росіян. На вулицях Риги, зокрема, чимало людей розмовляють російською. Але… у Латвії існують два паспорти: громадянина і негромадянина. Щоб стати громадянином, потрібно скласти іспити на знання латиської мови, історії країни й гімну Латвії. Негромадянин не має права голосу, не може працювати у владі та в державних установах. Чимало вихідців з країн колишнього Радянського Союзу, особливо росіяни, які живуть у Латвії, мають паспорти негромадянина. Бо не можуть, а, швидше, не хочуть, вивчити мову. Знайома ситуація: росіяни, які більше півстоліття живуть в Україні, також «не можуть» осилити мову.
Цікаво й те, що після проголошення незалежності, латвійцям, які працювали в органах радянської влади, КДБ, міліції, на керівних посадах в армії, поставили у паспорт так звану «круглу печатку». Ті, хто її отримав, уже ніколи не могли працювати в органах влади незалежної Латвії. Переважно ці люди залишили країну. За великим рахунком, багато згаданих посад отримували не місцеві жителі.
Принагідно про російськомовне радіо у Латвії. В одній із передач на тему політики журналіст розповідав, які погані НАТО, Євросоюз і Європа загалом й тому подібне. І це при тому, що цей глашатай російської пропаганди і брехні живе в країні, яка є в ЄС та НАТО. І залишати затишну Ригу й повертатися на «історічєскую родіну», очевидно, наміру не має.
А тим часом із авто- та залізничного вокзалів Риги їдуть додому з повними торбами продуктів та різного краму росіяни. Сусіди приїжджають на закупи. Люблять Путіна, але від «ворожих» сирів та ковбас не відмовляються. А вони тут смачні, хоча й для московитів санкційні…
І у продовження гастрономічної теми. У Ризі розташований найбільший ринок у Європі – Центральний. Його площа 73 тисячі метрів квадратних. Складається з чотирьох головних павільйонів: м’ясного, рибного, овочевого і молочного.
Ринок звели у 1930 році. Для його будівництва використали конструкції ангарів для дирижаблів, залишені німцями після Першої світової. До речі, Ризький Центральний Ринок знайомий багатьом із гри «Монополія».
Слід зазначити, на ринку дуже чисто, немає запахів, бо справно працює сучасна вентиляція. Ряди розташовані зручно. Поняття «стихійна торгівля» тут не існує. На ринку величезний вибір продуктів. А яка риба! Можна купити червону ікру на вагу і самому її приготувати. А робиться це так. Потрібно відділити ікринки від плівки. Добре промити у теплій воді разів зо п’ять. Помістити на 20 хвилин у не дуже гарячу солону воду. Після цього процідити через марлю, аби вода повністю стекла з ікри. Скласти в банку і поставити в холодильник. Увечері делікатес готовий.
Варто віддати належне й балтійським дорогам. Зрештою, вони там були непогані й за часів СРСР. А після вступу в ЄС дороги капітально відремонтували. Обновили громадський транспорт. Ригою, приміром, курсують нові, комфортабельні автобуси, трамваї, тролейбуси. Щодо останніх, то тамтешні тролейбуси можуть їздити і без «рогів». Якщо зникне електроенергія, тролейбус «складе роги» і перетвориться на звичайний автобус. І, до речі, трамвайні колії в Ризі влітку миють. Для цього існує спеціальний трамвай-«поливалка».
…Мої ризькі канікули були дуже цікавими. Тому ще продовжимо мандрувати цим гарним містом, а потім подамося в Естонію, в Таллінн. Ця маленька балтійська країна має для мене особливе значення…
