Тут більше ніхто не залишає слідів на снігах.
Звідси ніхто не вирушає в світи і не повертається назад.
Тут не плачуть і не сміються.
Не закохуються і не розлучаються.
Не полощуть своїх гріхів у чистих джерелах каяття.
Не народжуються і не вмирають.
Не проводжають.
Не чекають…
Засипані глибокі криниці, в яких колись полоскалися зорі, а потім у тій благодатній воді купали немовлят.
Сади, які пахли медами і яблуками, стали сивими димами в морозяні вечори.
Душі мудрих господарів помандрували шляхами Вічності.
Відлетіли у вирій осиротілі хати.
Села не стало…
…Тепер тут дорогами ходить вітер – їх не багато залишилось, схожих на ранні зморшки замисленої землі.
Тут в задумі спиняється Час.
А на колишні подвір’я, засіяні молитвами, прилітають ангели, благословити пам’ять тих, що тут жили…
