У цій дівчині гармонійно поєднуються краса і мужність, талант і сила духу. Вона знає, чого хоче і впевнено йде до своєї мети. Уродженка невеликого містечка на Тернопільщині підкорила Європу і мріє про Олімпійські Ігри. Скалатчанка Марія Хлян цієї весни стала срібною призеркою Чемпіонату Європи з важкої атлетики, який проходив у Хорватії.
24-річна спортсменка, виступаючи у звичній ваговій категорії до 69 кг, підняла штангу вагою 99 кг у ривку та 126 кг у поштовху і здобула дві малі бронзові медалі та срібну нагороду за підсумками двох вправ, отримавши у сумі 225 кг. В інтерв’ю газеті «Наш ДЕНЬ» Марія розповіла про свій шлях до успіху, захоплення та плани на майбутнє.
Отож, знайомтеся. Марія Хлян – майстер спорту міжнародного класу, чемпіонка і віце-чемпіонка Чемпіонату Європи серед молоді, представляє школу вищої спортивної майстерності та товариство «Динамо», студентка Тернопільського національного економічного університету.
Марія прийшла в зал у 14 років. До того захоплювалася волейболом – однак через невисокий ріст не мала перспектив у цьому виді спорту. А ще майже три роки навчалася вокалу у музичній школі. Її друзі займалися важкою атлетикою і запросили дівчину піти з ними в зал, подивитися, як вони тренуються.
– Я спробувала підняти штангу. Сподобалося, і відтоді не зраджую їй, – зізнається спортсменка. – Тренувалися ми у підвальному приміщенні місцевого будинку культури. Там не створено якихось особливих умов, однак є чудові досвідчені тренери, які дуже люблять свою справу. Скажу більше, в нас навіть не було жіночого грифу, а тому норматив майстра спорту виконала на чоловічому.
«Мама мріяла, що я стану фельдшером»
У перший рік занять Марія поїхала на чемпіонат області у Хоростків й одразу виборола перше місце. Далі був чемпіонат України серед кадетів – там ввійшла у п’ятірку. Отоді вже загорілася цією справою. Перемоги додали ентузіазму – хотілося працювати над собою, вдосконалюватись, щоб досягати більших вершин.
– У 2009 році поїхала на свій перший чемпіонат серед кадетів у Ізраїль – тоді для бронзи мені не вистачило 2 кілограми, – пригадує вона. – Адже судді мені не зарахували одну підняту вагу. Та у 2012 році повернулася в Ізраїль і стала срібною призеркою вже серед юніорів.
З 1 квітня 2010 року Марія входить до складу Національної збірної України. Тепер дякує долі, що у далекому 2006-у прийшла з друзями у тренажерний зал.
– Бувало, що мене відговорювали від важкої атлетики. І батьки спершу не схвалювали мій вибір. Але я дуже вперта і вольова людина. Якщо вже вирішила, то мене важко переконати змінити своє рішення. Мама дуже хотіла, щоб я стала фельдшером. Однак мені ця професія була не до душі. Тож я спершу вступила у Скалатський коледж і здобула фах кухаря-кондитера. Далі поступила в Чортківський інститут економіки. Нещодавно закінчила магістратуру Тернопільського національного економічного університету за напрямом «Державне управління». Ще планую вступити у Кам’янець-Подільський національний університет, щоб здобути фізкультурну освіту. Сьогодні розумію – тоді зробила правильний вибір, адже мені подобається те, чим я займаюся і саме зі спортом пов’язую своє майбутнє.
Спортивний зал, де Марія тренувалася і досягала перших вершин, знаходиться у підвалі. Дівчина зізнається, його вже давно треба оновити та розширити. Адже охочих займатися – багато. Та й вона могла б приїздити частіше, якщо були б належні умови для занять спортом. Адже паузи у тренуваннях у важкій атлетиці неприпустимі.
– Приходжу в зал – опалення вимкнене, помити руки ніде, – каже спортсменка. – Звичайно, я сюди прийду завжди, адже у цьому залі я починала займатися, він для мене рідний. Але є певні стандарти і вимоги, їх потрібно дотримуватися. Наприклад, у нас кривий поміст. Це впливає на техніку і стає причиною травм. Керівники області пообіцяли мені допомогти з оновленням залу. Сподіваюся, вони дотримають слова.
Марія мріє про участь в Олімпійських Іграх і впевнено йде до своєї мети.
– У 2016 році я була кандидатом на участь в Олімпійських Іграх. Це – вагоме досягенння. Однак, на жаль, через певні причини не змогла взяти участь у відборі. Звичайно, я переживала через це. Але переконана: не потрібно зациклюватися на своїх помилках і невдачах. Найважливіше те, що ми робимо сьогодні для того, щоб досягнути своїх мрій.
А ще, Марія жартує, їй без перемог – ніяк. Адже її тренують люди з іменем Віктор, яке означає «переможець».
– Мої тренери у Скалаті – подружжя Вiктор Симів та Вікторія Шаймарданова. У збірній України я закріплена за Віктором Романчуком. Тож як тут не перемагати! – усміхається дівчина.
Марія дуже любить приїздити додому – у рідний Скалат. Адже тут її чекають найрідніші люди, які завжди її підтримують, хвилюються і переживають за неї. Зазвичай приїздить додому двічі на рік – на Різдво і Великдень. Дівчина зізнається, у житті і в спорті її дуже підтримує віра в Бога.
– Коли я готувалася до Чемпіонату Європи, якраз був Великий піст. Я щовечора молилася у капличці на території тренувальної бази, читала Хресну дорогу і постила. У середу і п’ятницю не вживала м’яса. Хоча у нашому виді спорту постити не рекомендують, таке обмеження два дні на тиждень не вплинуло на мою вагу, тож тренери не були проти.
Марія завжди бере на змагання іконки святих. Переконана, вони є для неї справжніми оберегами. Спортсменка вважає: сильна віра – це дуже велика підтримка у житті. А ще – важливо давати обітниці Богові і дотримуватися їх. Адже ми завжди просимо у Бога допомоги і підтримки, тож повинні віддавати щось взамін.
Без макіяжу і манікюру не виходимо на подіум
Скалатчанка дуже любить вишивати бісером. Здебільшого створює ікони та картини. Для неї це – і захоплення, і своєрідна медитація, яка дуже заспокоює. Хоча зізнається, багато знайомих дивуються такому її хобі. Так само не розуміють, як можна піднімати штангу з манікюром. Дійсно, у спортсменки красиві, доглянуті нігті, пофарбовані у яскравий колір. Цікаво, що робити манікюр і покривати нігті гель-лаком Марія навчилася сама, тож до неї навіть звертаються дівчата зі збірної.
– Усі наші спортсменки дуже стежать за собою, – розповідає дівчина. – І хоч ми займаємося чоловічим видом спорту, для нас дуже важливо гарно виглядати. Я не можу без манікюру. У мене маленька рука, тому довгі нігті допомагають краще закріпити в руці штангу. До того ж мені подобається, коли нігті красиві. Змагання без манікюру – це не змагання (ред. – усміхається). Під час різних чемпіонатів тренери з інших країн завжди кажуть нашим, що українські дівчата дуже красиві. А наш тренер жартує: «У нас тільки одна Хлян виходить на поміст, як на подіум».
Наполегливість і впертість – це риси, які допомагають Марії у спорті. Вона ставить перед собою цілі і намагається їх досягати.
– Інколи, буває, починаю лінуватися і не хочу тренуватися. Але тоді думаю: кому від цього стане краще, коли я здамся? Навпаки, суперники будуть кепкувати, що я здалася.
Сьогодні Марія готується до виступу на Всеукраїнській універсіаді, а далі – до поїздки на Всесвітню універсіаду, яка проходитиме у Японії. «Наш ДЕНЬ» щиро зичить спортсменці успіху, наснаги та перемог! 24-річна спортсменка, виступаючи у звичній ваговій категорії до 69 кг, підняла штангу вагою 99 кг у ривку та 126 кг у поштовху і здобула дві малі бронзові медалі та срібну нагороду за підсумками двох вправ, отримавши у сумі 225 кг. В інтерв’ю газеті «Наш ДЕНЬ» Марія розповіла про свій шлях до успіху, захоплення та плани на майбутнє.
