Кажуть, у кожному жарті є доля правди. Але деякі нововведення тернопільської міської влади зовсім не скидаються на безневинні смішки
Чужі серед своїх
Ще у минулому році міська влада прийняла рішення про своєрідну ідентифікацію мешканців міста завдяки впровадженню картки тернополянина. Для того, аби виготовити цей прямокутний кусок пластику, його ініціатори висмикнули з наших податків не один мільйон гривень. У міській казні знайшлися гроші і на штат працівників з відповідними окладами, і на поліграфічні послуги з виготовлення «документа», і ще бозна на що, аби лиш пропіарити турботу влади про «своїх» та її нетерпимість до чужих.
Пригадуєте, які пристрасті вирували навколо кратного підвищення плати «іногороднім» батькам, діти яких виховуються у тернопільських дитячих садках? На щастя, вчасно відчувши, що запахло смаженим, «новатори» з Листопадової відступили. Натомість, публічно напосілися на недоброчесних перевізників. Мовляв, і такі вони, і сякі – не курсують за графіком, не лише не дають квитків пасажирам, а ще й всіляко принижують їх. Іншими словами, потрібно цих хапуг позбавити ліцензій. На цьому й зупинилися – швидше, щоб налякати, аніж розігнати. Тому, після шантажу зі всілякими контролерами та правоохоронцями, влада досягла «компромісу» – усі лишилися задоволеними, а дехто навіть щасливим. Тож експеримент, який вчені спочатку обов’язково випробували б на мишах, міська влада вирішила продовжити на людях. Уже з лютого вона однією рукою подала їм пряник (проїзд у маршрутках без обмеження кількості пільговиків), а другою шмагнула батогом (жоден документ, який дає право на пільги, – недійсний, лише – картка тернополянина).
Ціна прохання
…Автобус з райцентру вже майже рушив з місця, коли, захекавшись, до салону забіг старший чоловік. «Пане водію, візьміть до Тернополя. Я не маю чим заплатити. Усі гроші, які напозичав по сусідах, везу в лікарню – там моя донька у реанімації, маю чимшвидше купити ліки», – тихо попросив він (ціна прохання – 40 гривень). Водій спочатку скоса глипнув на нього, але вже через мить кинув: «Сідайте, он там є місце». Жінки, поруч з якими примостився незвичайний пасажир, відразу ж почали розпитувати, що і як. З розмови вловив, що його донька давно живе і працює в Тернополі. З чоловіком у неї не склалося, а дітей Бог не дав. Уже тривалий час хворіє, а зараз недуга різко загострилася. «Зібрали зі старенькою все, що тримали на чорний день, дехто з сусідів допоміг, решту – позичили. Оце везу»…
У Тернополі чоловік ще довго дякував водієві, а потім пішов на зупинку міського транспорту. «Пане, у мене пенсійне посвідчення. Візьміть до обласної лікарні, дуже поспішаю», – знову довелося просити йому. Цього разу – у водія майже порожньої маршрутки. «Посвідчення – недійсне. Тільки картка тернополянина! Не маєте – платіть п’ять гривень», – відрізав той і демонстративно відвернувся, щоб не чути інших пояснень чи прохань чоловіка. Опинившись у безвиході, старенький поліз у спідню кишеню куртки, тремтячими руками витягнув акуратно загорнуті у хустинку купюри…
Чоловік, який разом з дідусем їхав з райцентру, випередив його. «Заховайте гроші», – майже наказав він і кинув водієві десятку: «Візьміть за двох, я також «аусвайса» не маю»…
Рівніші серед рівних
Щось тут не так. Не місто Тернопіль, а якась автономія, відгороджена пластиковими бар’єрами від Великої України. Від українців, які свого часу відбудовували файне місто, розвивали його промисловість, десятиліттями працюючи на «Текстерно», комбайновому, «Оріоні».., а нині, щоб якось звести кінці з кінцями, проживають у ближніх селах та займаються домашнім господарством.
Щось тут не те. Бо навіть людей з тернопільською реєстрацією місцева влада поділила на білих і чорних. До першого сорту потрапили ті, хто вистояв довжелезні черги, витерпів митарства, щоб оформити заповітну «візитку». До другого – ті, хто не піддався загальному ажіотажу, бо справедливо вважає, що для проживання в Україні за українськими законами додаткових «аусвайсів» від тернопільських клерків не потрібно.
Вражає і той факт, що на тлі патріотичних закликів громадсько-політичних діячів, моральних авторитетів до об’єднання нації, тернопільська мерія, створюючи додаткові переваги одним і додаткові труднощі іншим, усіляко перешкоджає цьому. За великим рахунком справа навіть не у п’яти гривнях за проїзд, а в тому, що соціально підтримувані державою українці, відвідуючи файне місто, чи навіть проживаючи у ньому, мають різний рівень пріоритету. Чомусь такої дискримінації за місцевим статусом немає ні у Львові чи Франківську, ні у Харкові чи Дніпрі.
Перелік категорій громадян, які мають право на пільги, визначений Законами України та постановою Кабінету Міністрів України. У цих людей є відповідні посвідчення встановленого зразка. Жодних обмежень їх використання на території України не існує – за винятком Тернополя.
Тож, якщо міська рада експериментуватиме й надалі, неважко передбачити, що незабаром у файному місті визнають недійсними не тільки українські, а й закордонні паспорти. З картою тернополянина можна буде подорожувати Європою! Щоправда, Європа про це ще не знає. Але ж до пори до часу і Українська держава не підозрювала, що місцеві аферисти при портфелях можуть так легко знущатися над її законами, що «новатори» з провінції безкарно порушуватимуть конституційні права громадян.
А тим часом…
23 лютого у приміщенні Тернопільської районної ради відбулася чергова сесія, на якій депутати розглядали актуальні питання, що стосуються життєдіяльності району. Втім, на засідання прийшли і невдоволені мешканці району, які вимагали від районного керівництва вирішити проблему із «Картою тернополянина».
– Ми все життя відпрацювали на «Ватрі», «Комбайновому заводі», на «Оріоні» та й не тільки, наповнювали бюджет Тернополя, а зараз нашим конституційним правом намагаються знехтувати! Ми не дозволимо цього, усі люди рівні і ми маємо право на безоплатний проїзд в громадському транспорті, – заявили представники громади району.
– У Тернопільському районі тисячі тернополян мають дачі і добираються туди безкоштовно, пред’являючи «особливу» картку. А ми – хто? Якісь недолюди? Чому ми, їдучи в місто, платимо гроші, а вони, їдучи в район, ні? Де справедливість? Навіщо створювати «чвари» між людьми, налаштовувати нас брат проти брата? – додав хтось із людей.
– Якщо нас не почують зараз, то ми діятимемо радикально – перекриватимемо дороги у кожному селі одночасно. І так буде до тих пір, поки до нас не дослухається Надал. Ми готові до акцій і обіцяємо, що нас почують і в Києві. Бо ці картки, то дурня повна! Новація? Ні, це – намагання приєднати насильно районні села до обласного центру, – каже мешканка Великої Березовиці пані Ольга.
У свою чергу, керівники району запевнили, що слова про те, що держава виділяє кошти на покриття видатків на пасажирські перевезення, не що інше, як міф. Гроші район отримує лише на перевезення пільговиків на приміських маршрутах.
Люди пропонували різні варіанти: від скасування «Карти тернополянина» – до безоплатного проїзду пільговиків в громадському транспорті при пред’явленні пенсійного посвідчення. Депутати та очільники району прийняли рішення напрацювати механізм вирішення цього питання та звернутися з відповідними заявами на адресу Президента, Прем’єр-міністра та Генеральної прокуратури України, адже цілком згідні з тим, що питання нагнітає соціальну напругу в суспільстві та потребує негайного вирішення, повідомляє сайт «Тернополяни».
