З Володимиром Мациком, завідувачем амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 Центру первинної медико-санітарної допомоги, що у Тернополі, знайома, як кажуть, сто років. Він – чуйна людина, лікар від Бога, дбайливий батько та сім`янин. Однак про його «таємне» і, як прийнято вважати, не зовсім чоловіче захоплення дізналася лише нещодавно.
Якось Володимир показав мені картину із зображенням милої дівчинки з тюльпанами.
– Це портрет моєї донечки Арини. Його вишив своїми руками у подарунок для тещі, Софії Тадеївни, до 55-річного ювілею. Вона вже багато років знаходиться за кордоном і улюблену внучку бачить надзвичайно рідко. Аби Аринка завжди була поруч з бабусею, вирішив вишити цей портрет.
Я була не просто здивована, а вражена до глибини душі. Відчувалося, що картина виконана дуже майстерно, а з великою батьківською любов`ю і ніжністю. Важко було повірити, що чоловічі руки здатні на такі витончені, без перебільшення, шедеври.
– Володимире, сьогодні далеко не кожна дівчина чи жінка володіють мистецтвом вишивки, а ти створив таке диво.
– Хочу спершу розвіяти загальноприйнятий стереотип щодо жіночності цього заняття. З прадавніх часів, як вишивання нитками на полотні, так і плетіння, в’язання, були заняттями суто чоловічими. Наприклад, у період середньовіччя в шотландських кланах таким заняттям, як в’язання кильтів (елемент національного чоловічого одягу), займалися виключно чоловіки. У повсякденні вони виконували суто чоловічу роботу: пасли овець, ловили рибу, полювали, воювали. А коли повертались, то, відпочивши, бралися за в’язання. Вони не допускали жінок до цього заняття – це вважалося б поганим знаком і викликало різкий осуд. Плетіння зі стрічок також було суто чоловічою справою. Скоріш за все воно є похідною сучасного макраме. Якщо звернутися до літературних джерел (наприклад “Графиня де Монсоро” О. Дюма), то можна дізнатися, що плетіння зі стрічок було найпопулярнішим заняттям серед молодих людей того часу. Вишивання теж відносилося до чоловічих пріоритетів. Не цуралися його і знатні особи. До речі, за любов до вишивання ще з дитинства бабуся, Лідія Іванівна, називала мене «шведським королем».
У молодших класах Володимир вишивав невеличкі картинки із зображенням різних звіряток і роздаровував друзям. Змалечку відвідував гуртки рукоділля, уважно спостерігав за вишивальницями, які вправно орудували голкою і виводили на полотні неповторні узори та мальовничі картинки. А ще полюбляв відвідувати художні виставки. Сьогодні може дати вичерпну консультацію початківцям з приводу того, які нитки обрати, як краще підібрати кольорову гаму, як оформити виконану роботу.
– Я завжди мріяв вишити чийсь портрет, – продовжує розповідь Володимир. – Та братися за таку серйозну справу ніяк не наважувався, аж поки не прийшла ідея зробити це у подарунок. Над портретом донечки працював два роки. Зараз вишиваю портрет ще однієї, дуже близької мені людини. У планах – навчитися вишивати бісером.
Чоловік вважає, що майстерно вишита картина – це лише половина справи. Дуже важливо гарно її оформити, правильно підібрати паспорту та рамку. Для цього треба потратити чимало часу і, звичайно, коштів.
– Вишивання – задоволення не з дешевих, – каже Володимир. – Хороші і якісні нитки, елементи оформлення вартують дуже дорого. Зате ніщо не зрівняється з тим, що отримуєш натомість. Навіть з медичної точки зору, адже вишивання має заспокійливий терапевтичний ефект і сприяє підвищенню позитивних емоцій, а для дітей – це ще й розвиток чутливості та рухової моторики пальців. Дуже шкода, що зараз мало гуртків, у яких діти могли б навчатися рукоділлю. Колись дівчата самі вишивали весільні рушники, а сьогодні їх просто купують на ринку. Треба неодмінно повертатися до національних традицій.
Любов ГАДОМСЬКА.
