Дмитро Губ’як дивує всю Україну своїми експериментами з технологіями виготовлення бандури, матеріалами, формою та звучанням. Він переконаний, цей інструмент має величезний потенціал та перспективи для розвитку і ще неодноразово нас здивує. Сьогодні тернополянин зі своїми колегами чи не єдиний у світі, хто виготовляє та удосконалює бандури харківського типу, а ще спробував виготовити інструмент з карбону і скловолокна. Що з цього вийшло і чому важливо вдосконалювати інструменти, музикант розповів нашому виданню.
Любов до бандури привила перша вчителька
Дмитро Губ’як народився в Теребовлі у родині музикантів. Він займається грою на бандурі з восьми років.
– Мої батьки працюють в Теребовлянському коледжі культури вже багато років, – розповідає Дмитро. – Я ріс у творчій атмосфері, часто бував на різних концертах, репетиціях. Досі у Теребовлі є репетиційна база заслуженої самодіяльної капели бандуристів «Кобзар» Струсівського будинку культури, котра існує вже понад 65 років і стільки ж часу об’єднує навколо себе ентузіастів цього інструменту. Під час одного з концертів я познайомився з молодою вчителькою гри на бандурі Ярославою Володимирівною Кубіт. Вона мені розповіла про бандуру і запропонувала навчатися гри на цьому інструменті. Я прийшов на заняття і відтоді нерозлучний з бандурою. Я вдячний Ярославі Володимирівні за те, що привила мені любов до цього інструмента і його великі перспективи, і це стало вирішальним у виборі життєвого шляху.
Сьогодні Дмитро Губ’як – відомий бандурист, заслужений артист України, доцент кафедри музикознавства і методики музичного мистецтва Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, викладач Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької. Також працює актором Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка.
Щоб зробити інструмент, потрібна команда
Дмитро Губ’як з дитинства створює інструментальні твори, пісні, композиції для ансамблів різного складу, сольні композиції, написав багато аранжувань для народних пісень з використання джазової та рок-стилістики. Також музикант часто виступає на концертах, гастролює далеко за межами України, навчає гри на бандурі. Будучи яскравим концертним виконавцем, який володіє грою на двох типах бандур – київського та харківського типу, перед Дмитром постала проблема якісного інструменту для себе, а згодом і для його студентів.
– Я навчався у Львові у всесвітньо відомого майстра бандур, професора Львівської музичної академії ім. М. Лисенка Василя Явтуховича Герасименка, – розповідає Дмитро. – Ми багато спілкувалися, я жив у нього і часто бував у його майстерні, бачив, як він працює. Вже тоді у мене заклалося підґрунтя для майбутньої експериментальної роботи з бандурою.
Дмитро Губ’як зізнається: як виконавець, добре знає сильні та слабкі сторони конструкції та акустики бандури і чудово розуміє – для того щоб подолати існуючі проблеми потрібна команда фахівців і наполеглива праця. В сучасних умовах створити якісний інструмент, бандуру, одній людині не під силу! Особливо якщо йдеться про інновації та удосконалення, а не відтворення існуючих моделей.
– Мені допомагають мої друзі. Віктор Рубай зі Львова – мій колега і друг, бандурист, та відомий майстер-реставратор бандур. А також мій однодумець з Тернопільщини Олег Мельник, який добре знається на деревині, сучасних технологіях та вміє програмувати на комп’ютері. Лише у співпраці в команді, використовуючи власний досвід та досягнення наших попередників, сучасні технології, фахові знання, нам вдалося отримати ті результати, які ми зараз маємо.
«Бандури харківського типу сьогодні виготовляють лише в Тернополі»
Дмитро Губ’як розповідає, експерименти з бандурами не розпочиналися як бізнес-проект. Насамперед, музиканту була потрібна якісна бандура харківського типу для себе та своїх студентів.
– Такі інструменти у нашій країні рідкість, – каже Дмитро. – В Україні, на жаль, мало виконавців, які володіють харківським способом гри. На початку 20 століття, коли Гнатом Хоткевичем був започаткований напрямок розвитку бандури як академічного, концертного інструмента, саме харківський спосіб гри визначався як найбільш перспективний. Але історично склалося так, що в Україні він не мав поширення, а зберігся лише в діаспорі. Я активно пропагую цей спосіб гри по всій Україні – виступаю з сольними концертами, беру участь у різноманітних фестивалях, створюю музичні композиції, навчаю учнів. Але на заваді широкому поширенню харківського способу гри ставав брак інструментів. Саме тому я спробував цю проблему вирішити. Наша бандура сьогодні унікальна не лише в Україні, а й у світі. Якщо бандури київського типу виготовляють у Чернігові та Львові, то виготовленням харківського типу сьогодні серйозно займаємось лише ми, хоча Львівська фабрика музичних інструментів теж має таку можливість. Наші бандури харківського типу легкі, зручні, на них приємно грати. Зараз ми працюємо над конструкцією нового механізму для харківської бандури. Свого часу, відомий майстер з Канади, Вільям (Василь) Вецал, у великій кількості виготовляв бандури харківського типу, але зараз через поважний вік та проблеми із здоров’ям він вже цього не робить. Тому потреба в цих бандурах дуже велика.
Також Дмитро з командою створили дитячу бандуру київського типу. Вона менша і легша, ніж аналоги, що існують сьогодні – всього 3 кілограми 900 грамів, і дуже дзвінка. Звучить потужно як концертний інструмент.
Створив бандуру з карбону та скловолокна
Але на цих експериментах Дмитро Губ’як не зупинився і вирішив спробувати сучасні композитні матеріали для виробництва бандури.
– Спершу зробили бандуру зі скловолокна, – розповідає чоловік. – Звучала вона непогано, але не витримала навантаження струн. Далі взяли для корпусу карбон. Я знайшов фахівців у Польщі, які вміють працювати з цим матеріалом. Це був довготривалий процес експериментів, спроб та невдач, який врешті дав чудовий результат.
– Ми виготовили перший робочий прототип бандури, який чудово звучить і з яким можна виступати на сцені, – каже Дмитро. – Зараз триває робота над механізмом, а також вже працюємо над новим екземпляром карбонової бандури, де будуть втілені наступні ідеї щодо удосконалення конструкції. Я порівнював карбонову бандуру зі своєю концертною з дерева, і, на мою думку, карбонова має значні переваги! Вона має хороше концертне звучання, а також чудово тримає стрій. Звичайно, дерево – унікальний матеріал, але думаю, варто експериментувати і з сучасними матеріалами. Переконаний, що бандури з карбону мають право на існування і це дуже перспективний напрямок роботи.
«Мрію про творчу майстерню, де молодь зможе втілювати свої ідеї»
Бандура – унікальний український інструмент, який не має аналогів у світі. Він дуже багатогранний, адже на ньому можна виконувати і давні думи, і класичні твори, рокові й джазові композиції, каже Дмитро Губ’як. Бандура автентична і дуже сучасна. Вона може промовляти до нас з глибини віків і водночас розповідати про насущні проблеми.
Цікаво і цінно те, що, на відміну від таких інструментів, як фортепіано чи скрипка, еволюція конструкції бандури не завершена – вона продовжує розвиватися саме зараз, на наших очах.
Дмитро Губ’як мріє відкрити творчу майстерню, де молоді бандуристи зможуть вивчати досвід у конструюванні та виробництві інструментів, втілювати свої ідеї та експериментувати.
- Дуже хочу, щоб ми створили підґрунтя для становлення нової генерації майстрів бандури, – каже музикант. – Щоб бандура, як інструмент, вдосконалювалася, еволюціонувала, дивувала нас своїм виглядом та звучанням, славила нашу українську культуру на увесь світ!
Юлія ТОМЧИШИН.
Фото надані Дмитром ГУБ’ЯКОМ.
