Сонячне проміння ще не пробилося крізь ранкову завісу туману, а я вже відчула на своїй щоці легенький блаженний дотик. Це твій поцілунок розбудив мене.
– Кохана, час вставати, – сказав ти лагідно так, наче будив маленьку дитину. Ці слова я чула від тебе тисячу разів, ти не втомлювався їх говорити. Адже вимовляв їх не ти, а твоє серце, яке так вірно і гаряче билося в твоїх палаючих грудях лише для мене.
Одного разу, прокинувшись, я побачила в ліжку білу півонію в краплинах ранкової роси. Божественний аромат її пахощів заполонив кімнату. Яка краса! Ці незабутні хвилини щастя будуть в моїй душі завжди, це тепло не пропаде. Бо ти – моє сонце. Мій коханий. Мій лицарю. Мій друже. Я тебе можу називати ще багатьма красивими словами, але всіх їх ти достойний. Бо ти мій найкращий, найдорожчий, найсокровенніший, даний Богом чоловік! Скільки романтики ти приніс в моє життя, скільки незабутніх подорожей, скільки пригод ми з тобою пережили. Ми виховали двох прекрасних синів, збудували будинок, посадили калину біля води.
Хтось скаже, скептично, що такі речі роблять багато сімейних пар. Це так, але ми завжди розуміли один одного з півслова, з пів погляду. Ти допомагав мені в усьому, закриваючі сірі будні побуту своїми дужими плечима, розсуваючи чорні хмари незгод своїми ніжними руками. Пам’ятаю тебе красенем-юнаком, коли мені заздрили всі дівчата, і статечним поважним мужчиною із посрібленими сивиною скронями, який добився успіху в житті, але твоя душа і твоє серце такі ж молоді, запальні і закохані, як колись. Навіть не віриться, що ми з тобою прожили спільно вже тридцять років.
А може, ти мій добрий ангел, що спустився з неба на землю, щоб оберігати мене? Не знаю, чи ангел вміє так кохати, як ти. А може, ти чаклун, що заворожив мене своєю ласкою і любов’ю? Але ж чаклуни зазвичай бувають одинокими.
Я знаю лишень одне, що кохаю тебе до безтями, кожної миті, дивуючись твоїй незвичайності, дякую Богу, що зустріла тебе. Бо ти один-єдиний у цілому світі – мій рідний, милий, коханий, дорогий чоловік.
Закохана жінка.
