Стелу встановили поблизу пам’ятника Степану Бандері. На гранітних плитах викарбувані прізвища, імена та рік загибелі бійців. Підніжжя символізує терикони Донбасу і землю, розорену вибухами. На відкриття приїхали родини загиблих з усієї області та з Тернополя. Багато матерів тримали у руках фото своїх синів. Більшість досі носять жалобу.
– Сьогодні дуже важливий день для родин захисників із Тернопільщини, які віддали своє життя за незалежну Україну, – зазначає Наталя Горайська, керівник громадської організаці «Єдина родина Тернопільщини». – Нарешті з’явилося у Тернополі місце, де об’єднані всі ці люди, куди ми можемо прийти, запалити свічку, поплакати. Досі таке місце було лише у Києві – Стіна Пам’яті. Цей меморіал – символічне місце, він полегшив трохи наше життя. Сподіваюся, люди, які продовжують жити щасливо, будувати свої плани, усвідомлять, що в нас відбувається не «щось», що надокучає всім, а в нас продовжується війна, гинуть наші земляки – дівчата, хлопці, чоловіки, молоді та старші. Щоб ті, хто проходитиме повз цю стелу, повернули голови і побачили, що більше сотні родин втратили своє найбільше щастя, своїх найдорожчих, найрідніших. І визнали, що в нас триває війна, що кожен, хто може ходити, працювати, повинен розбудовувати країну, виховувати дітей-патріотів, витрачати свій час на добрі справи та добрі мрії.
Приїхала на відкриття мама військового журналіста Дмитра Лабуткіна Алла. Дмитро у Дебальцевому знімав відео і фото для переговорної групи у Мінську. Встиг передати матеріали і вже збирався у столицю. Його виводила група 3-го полку спецназу і потрапила у засідку. Дмитро разом з двома військовослужбовцями загинув, двоє потрапили в полон.
– Я пишаюся своїм сином. Дякую за пам’ять про нього. Дуже радію, коли ним цікавляться, згадують про нього. Біль не вщухає досі. Але ми разом з чоловіком маємо велику втіху – онучку, яка живе в Одесі. Тому робимо все, аби сину не було соромно за нас, тримаємося і віримо в перемогу України.
Стелу освятили священники. Родичі та друзі Героїв, представники влади, військовослужбовці, волонтери під звуки військового оркестру 44-ї окремої артилерійської бригади поклали квіти до монументу та запалили поминальні свічки. Жінки не стримували сліз, побачивши імена своїх синів та чоловіків.
