Глянцеві політики дивилися з біг-бордів і дорогих агіток на українців, які випроваджали на війну здорових синів та чоловіків, а зустрічали – дехто домовини, дехто – скалічених рідних. Зирили з рекламівок, розклеєних у супермаркетах, на незаможних співвітчизників, які клали у візочки продукти для українських бійців чи кілька гривень в слоїки…
Глянцеві агітки та купи іншої друкованої продукції валялися біля розбитих поштових скриньок у під’їздах будинків, на сходах…
З телеекранів, де секунда реклами непристойно дорога, як для пересічного українця (трансляція відеоролика на популярному телеканалі, за інформацією голови громадської організації «Єдина сила» Володимира Нетребенка, сягає близько 100 тисяч гривень), кандидати у слуги народу обіцяли мир, порядок, добробут, і тут же сім’ї поранених військових просили грошової допомоги, аби врятувати життя рідним…
За різними експертними оцінками, стандартна рекламна кампанія для партії обійшлася близько $50-80 мільйонів. Отже, у той час, коли держава не може забезпечити армію зброєю, технікою, продуктами харчування, вітчизняні політики викинули на смітник $1-1,5 мільярда.
Небесну сотню, бажаючі отримати депутатський мандат, часто згадували з метою піару. Хтось підвищував рейтинги, влаштовуючи вояжі та фотосесії у зоні АТО…
Споглядаючи на дорогу й брудну виборчу кампанію, складалося враження, що в державі війни немає…
І до частини виборців також не дійшло, наскільки важливі цьогорічні парламентські перегони. Що необхідно оновити Раду, позбутися одіозних політиків, які разом з Януковичем привели країну до війни, розрухи, занепаду економіки й рівня життя.
Попередні дані свідчать: майже шість десятків депутатів, які голосували 16 січня за «диктаторські» закони, проходять до Ради. Це – кандидати від «Опозиційного блоку» і мажоритарники. Переважно – колишні регіонали. Схід і Південь дають прихильникам Януковича і симпатикам Москви шанс знову вмоститися у зручні депутатські стільці, але вже під брендом «опозиціонерів». Схоже, жителі Донбасу так нічого й не зрозуміли…
Та й у Маріуполі, за який уболіває і молиться вся Україна, «Опозиційний блок» набрав, за попередніми даними, 51 відсоток. Експерти пояснюють: політична система країни продовжує працювати по-старому. Тобто, оскільки Маріуполь «під Ахметовим», то «піддані» голосують так, як їм кажуть. При будь-якій владі. Бо вибори в Україні – це не змагання ідеології, новаторства, а битва кланів під політичними брендами за участю електорату.
Очевидно, при найменшій нагоді, опоненти закидатимуть президентові, що він не довів до кінця розгром регіоналів. Ба, ще й допоміг протягнути їх у Раду. Політичні оглядачі припускають: це може бути частиною договору з Путіним, який не міг залишитися без проросійських сил у новому українському парламенті. На щастя, симпатиків Москви і «руского міра» буде менше. Але це проблеми не усуває.
І, нарешті, Рада позбудеться комуністів. Але… якби голосувала вся Донеччина і Луганщина, червоні, теоретично, могли б претендувати на місця у парламенті.
Світ визнає вибори в Україні. Росія також, щоправда – зі скрипом. Але вже постає запитання: чи добуде до кінця свого терміну новообраний парламент? Чи не конфліктуватиме «Блок Петра Порошенка» з «Народним фронтом», як свого часу «Наша Україна» Ющенка з «Батьківщиною» Тимошенко? Чи, коли прем’єром і надалі залишиться Арсеній Яценюк, не виникатимуть конфлікти на грунті особистих амбіцій між ним і президентом Порошенком, як це було у 2005-2007 роках? Тоді взаємна конкуренція між президентом і прем’єром призвела до дострокових парламентських виборів. А опісля – до перемоги Януковича на президентських виборах-2010.
Порошенкові, зрештою, не позадриш. Він має обмаль часу, багато проблем і ворогів та нестачу ресурсів. Отримаючи у Раді свою фракцію, лояльну парламентську більшість і, відповідно, лояльний уряд, президент мав би діяти жорстко й безкомпромісно, не оглядаючись на «любих друзів», бізнес-інтереси та інше. Весна-осінь 2015 року можуть стати для Порошенка критичними. І не лише через зовнішні виклики. Бо, навряд, чи Путін найближчим часом вгомониться. Внутрішні проблеми країни не менш небезпечні. Так, українське суспільство стало загартованішим, вимогливішим. Але до усвідомлення відповідальності за долю держави, патріотизму багатьом українцям ще потрібно рости. Щоб, приміром, жителі визволених міст і сіл Сходу не чекали повернення ДНР і ЛНР, незважаючи, що «свої мальчікі» разом із російськими окупантами вбивають, грабують, руйнують житло та інфраструктуру. Аби боротьба з корупцією не перетворилася на черговий пшик. Слово «реформа» не стало лайкою. Люди не продовжували бідніти…
А ще, зауважують експерти, центральній владі слід добре задуматися, чи варто поспішати з децентралізацією. Адже підсумки виборів свідчать: українська нація дуже хвора і її, на жаль, не вилікувала навіть російська агресія. І якщо, наприклад, думки й політичні вподобання жителів Сходу не зміняться, то на місцевих виборах, які з великою ймовірністю можуть відбутися наступної весни, Донбас майже стовідсотково отримає сепаратистські ради. А це – проблема для київської влади і для України загалом. Не варто скидати з рахунку й інші регіони, де на парламентських перегонах «Опозиційний блок», у лідерах – Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку області, Одещину.
Дуже влучно охарактеризував позачергові вибори дипломат, екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко: «Зрозумілими є дві речі. Перша: люди не пробачають брехні. Друга: люди продовжують вірити у казки і очікувати подарунків від «дяді», який за них усе зробить. Це означає цікавий суспільний феномен: поєднання невгамовної віри у справедливість з таким же невгамовним пофігізмом. Свідченням останнього стала й безпрецедентно низька участь громадян у виборах… Маємо стовідсоткові підстави для нових політичних несподіванок у найближчому майбутньому. Ще один висновок: у суспільній свідомості парламент і досі залишається місцем, куди треба йти, щоб «решать вопросы», а не писати закони».
Але, попри все це, країна має шанс перемогти на зовнішньому і на внутрішньому фронтах. Для цього політикам і чиновникам не слід забувати про Майдан. Людям – не втрачати оптимізму й віри. І всією громадою працювати на користь своєї держави. Кожен успішний крок – це крок до миру, кращого життя і до поразки Путіна в Україні.
Ольга ЧОРНА.
