Втомлений від виснажливої дороги чоловік у камуфляжній формі із нашивками Збройних сил України, задрімав у напівпорожньому автобусі. Люди, які, хоч як би це жахливо не звучало, вже, мабуть, звикли до війни і втомилися від неї, не звертали уваги на бійця. Пасажир, як пасажир.
На одній із зупинок до салону автобуса забігло синьооке дівчатко. Допитливий погляд розумних оченят одразу ж зупинився на втомленому війною і виснаженому дорогою солдатові, який їхав додому.
– Мамо, поглянь – це Герой, наш захисник, – голосно мовила дівчинка.
Повертаючись від буденних думок, пасажири в автобусі перевели погляд на воїна. Кожен з них подумки дорікав собі за те, що у щоденній рутині не раз забувають про тих, хто приносить у наші домівки мир і спокій, не досипаючи ночей і не раз ризикуючи власним життям.
Спонтанний сон солдата перервали оплески пасажирів і слова: «Дякуємо за наш спокій». Мужній, сильний український солдат зронив скупу чоловічу сльозу…
