так поет із села Бодаки Збаразького району Юхим Дишкант описує події останніх тижнів в Україні та своєму житті.
У минулому номері «Наш ДЕНЬ» писав про те, як під вечір 19 січня на хлопця та його двох друзів напали в Києві «тітушки». А згодом потерпілих юнаків пов’язали працівники «Беркуту». Нині поета і його товаришів судять за… організацію масових заворушень. Їм «світить» до 15 років.
Довгих 12 днів Юхима утримували в СІЗО. Минулої п’ятниці апеляційний суд Києва змінив для хлопця запобіжний захід на домашній арешт. Тож допоки ведеться слідство, Юхим не має права покидати батьківську хату в Бодаках. Досі не повернули йому і мобільний телефон, який працівники міліції вилучили під час затримання.
Додому юнак повернувся із гострим бронхітом. Про те, що довелося пережити, намагається розповідати спокійно. Не вдається стримати лише сухий кашель, набутий у холодних автозаках.
Поет досі не вірить, що таке могло трапитися з ним у незалежній Україні.
– Ми з друзями поверталися на квартиру в Києві, – згадує він. – Біля станції метро «Арсенальна» нас перестріла група чоловіків спортивної статури. Вони взяли нас під руки, почали обшукувати, чомусь питали, де наші біти. Зірвали синьо-жовту стрічку, яка була на одязі в друга. Потім почали відводити по одному в парк. Товариш почав гукати на допомогу, аж тут під’їхав наряд «Беркуту» і затримав не нападників, а нас. Дорогою нам нічого не пояснювали, не бачили ми і посвідчень «беркутівців». Згодом нас привезли у райвідділ міліції. Я думав, коли слідчі з’ясують, що сталося насправді, мене з друзями відпустять. Але вже наступного дня нас судили за злочини, до яких ми не причетні. При цьому свідчення трьох «беркутівців» були абсолюнто ідентичними.
Хлопцям інкримінують порушення ст. 293, 294, 295 КК України щодо організації масових заворушень. За словами Юхима, він був шокований, коли побачив, у чому його їх звинувачують.
– Людям, які складали обвинувачення, потрібно писати книжки, – зауважує Юхим. – Це на грані фантастики: я начебто був у повній амуніції, використовував бруківку, біту, коктейлі Молотова, побив беркутівців… Хоча при обшуку в мене вилучили лише куртку і телефон. Не було ні маски, ні боєприпасів. Так само і в моїх друзів.
У СІЗО хлопців утримували з рецидивістами. Юхим сидів з чоловіком, який вже четвертий раз притягувався за злочини, а одного з товаришів поета помістили у камері з в’язнем із тридцятирічним «стажем».
– Мене підтримувала думка про те, що людям не байдужа наша доля, – каже Юхим. – Я зумів передати звістку друзям на волі та розповісти, де ми. Вони зв’язалися з адвокатами та журналістами, і справа набула розголосу. Багато людей приходили підтримати нас і до суду. Я почув «Слава Україні!» – і це було велике щастя.
Юхим переконаний, що саме завдяки активній позиції громадськості утримання в СІЗО йому замінили на домашній арешт. Таку ж ухвалу суду почули і його друзі – музикант Дмитро Москалець і Артур Ковальчук, який займається економічними дослідженнями. Адже про свою підтримку талановитого поета зі Збаражчини та його товаришів голосно заявили українські письменники, художники, члени творчих спілок. За звільнення хлопців виступили і випускники та ректор Острозької академії, яку з відзнакою закінчив Юхим.
– На суді адвокат представив відео із зовнішніх камер спостереження, на яких видно, як нас незаконно затримують, – каже поет. – Наразі триває слідство. Я вдячний усім, хто нас підтримує. Якщо про це не будуть говорити, то можна ставити крапку…
Мама Юхима, його близькі, друзі та односельці сподіваються, що репресії припиняться. І в Україні не судитимуть, як за радянських часів, поетів, музикантів, патріотів і мирних перехожих.
У камері Юхим Дишкант, який є автором декількох книг віршів, лауреатом літературної премії «Смолоскип» та інших нагород, не зміг написати жодного рядка. Але ті події закарбувалися у його пам’яті. Хочеться вірити, що невдовзі все це буде лише страшним спогадом.
Антоніна БРИК.
