Знайшли через 100 років: історики розкрили таємницю могили невідомих вояків у Ланівцях (ФОТО)

Багато десятиліть на околиці міста стояв високий курган, а на ньому – хрест. Хто там був похований?

Старожили розповідали, що тут знайшли останній спочинок невідомі патріоти – воїни Української народної республіки. У далекому 1919 році вони зійшлися в бою з більшовиками й потрапили у полон. Хлопці, які боролися за свою державу, відмовилися здатися і перейти на бік ворога – і на світанку їх розстріляли. А кого не взяла пуля, тих добивали шаблями.

Кілька поколінь місцевих краєзнавців шукали інформацію про масову могилу, де вже за незалежної України місцеві жителі молилися за солдатів. Цієї осені на місці ймовірного захоронення почали пошукові роботи та віднайшли рештки воїнів. Усього їх там – 41. Завдяки кропіткій роботі вдалося не лише встановити, під чиїм керівництвом служили хлопці, а й з’ясувати, що відбувалося в їхні останні дні.

«Одному вдалося втекти»

78-річна Тамара Попенко розповідає – про ті події не раз чула від своїх батьків.

– Загнали їх в клуню, а тоді на другий день кого застрілили, а кого не достріляли – то ранили й кидали в яму, – каже бабуся. – Мої батьки розказували, що кров фонтаном била. Місцевих людей туди не допускали, щоб йшли дивитися. Як хотіли люди дізнатися, то крадькома.

З бабусею спілкуємося біля церкви, де відбувається поминальна служба за воїнами. Старенька переповідає місцеву легенду, що одному з солдатів вдалося втекти.

– Він заховався в клуні нашої сусіди, її хата в кінці мого городу. Потім переповідали, як по ньому строчили зі зброї, але йому вдалося втекти. За радянської влади до могили не пускали, а коли Україна здобула незалежність, довели те місце до ладу і щороку на третій день Зелених свят ми йшли туди на панахиду.

Розповіді місцевих підтверджують історики. Власне, спершу саме спогади старожилів і стали поштовхом до масштабних пошукових робіт.

«Краще взуття забирали, тому більшість – босі»

Дослідження могили вояків на околиці міста тривали на замовлення Українського інституту національної пам’яті. За словами керівника експедиції, заступника директора меморіально-пошукового підприємства «Доля» Володимира Харчука, знайдені останки підтвердили спогади очевидців страти та історії, які переповідали місцеві жителі.

– Самі розкопки тривали два тижні. Роботи було багато, бо ми достовірно не знали, чиє це захоронення, – каже він. – Останки в землі були розміщені хаотично, і це свідчить про санітарне захоронення, тобто їх спершу розстріляли, а потім абияк захоронили. В останках знайдено багато куль, у багатьох – порубані черепи. Також знайдені особисті речі хлопців – хрестики, два саморобні срібні персні, ґудзики від одностроїв, ножик і взуття – як правило, рване, бо краще забирали, тому більшість були босі. Вони були всі, звичайно, пограбовані, як часто в таких випадках. Як видно з досліджень, із загиблих поспіхом знімали всі цінні речі.

Уродженці Півдня,  вояки  «сірого» полку

Ідентифікувати загиблих важко, адже немає жодних списків. Проте, історики продовжують над цим працювати і шукають інформацію в архівах.

– Хто були ці хлопці? Найбільш імовірно, що йдеться про уродженців Півдня України, – розповідає представник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. – За допомогою українських військових істориків нам вдалося відтворити події. Ідеться про вояків 2-го куреня 10-го «сірого» полку волинської групи армії УНР. Це підрозділ, який має давню історію. Взагалі один із найбільш давніх підрозділів цієї армії. Його формування почалося ще у німецьких таборах військовополонених на Заході. Ми знаємо, що на початку 1919-го року ці хлопці служили у Чернігівській губернії, на території сучасної Чернігівської та Сумської областей. А вже навесні вони перебували на півночі Тернопільщини, в районі Кременця-Бродів. Саме тут армія УНР опинилася в надзвичайно складних обставинах. Наприкінці травня – на початку червня армія проводить ряд успішних боїв. Під час однієї з битв недалеко від Ланівців, у районі села Борсуки, один з куренів сірого полку потрапив до полону більшовиків. Відомо, що командиру куреню, сотнику Сергію Тарану вдалося з групою бойових побратимів вирватися з оточення, однак більшість таки потрапили до полону.

«Ховали книжки в розчині для тіста»

За відомостями істориків, цих хлопців розстріляли на околиці Ланівців у ніч на 13 червня 1919 року. Майже сто років пам’ять про безіменних героїв берегли місцеві жителі. Минулого тижня їх перепоховали за християнськими та військовими звичаями.

Сотні місцевих жителів, представники обласної та місцевої влади прийшли супроводити останки вояків до місця перепоховання. Старенькі розповідали про боротьбу за свою державу – український народ вів її сотні років.

Тамара Попенко розповідає, як уже в радянські часи, незважаючи на заборону, у Ланівцях вдягали вишиті сорочки і збиралися разом, співали українських пісень і читали заборонену більшовицьким режимом літературу.

– В нас тут після війни, у 1946-1947 роки, збиралися в Мокрини Мельник, – згадує бабуся. – Вона закривала вікна вовняними ряднами, люди приносили синьо-жовті прапори, з тризубом, чіпляли по середині в центрі й співали «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Заборонені книжки вона ховала в діжку, де пекла хліб, в розчині для тіста, щоб не знайшли.

Шукатимуть і далі

Голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна під час перепоховання висловив подяку всім людям, які берегли і бережуть пам’ять про українських героїв.

– Ми вшановуємо пам’ять людей, які віддали життя за незалежність та соборність рідної держави, право розмовляти українською мовою та мати українську церкву, – наголосив він під час урочин. – Сьогодні, як і 100 років тому, воїни армії УНР, а потім упівці та дисиденти, українські захисники воюють на Сході країни проти того ж російського агресора.

На Тернопільщині це вже не перше перепоховання. До того знайшли захоронення жертв «Ягільницької трагедії» поблизу Чорткова та вояків Армії УНР, убитих більшовиками, у Шумську.

Роботи триватимуть і надалі – тепер уже в незалежній Україні, за яку боролися ці люди, борються за пам’ять про кожного з них.

Антоніна КОЛЯДА.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *