Перемогти російську пропаганду в Україні допоможе російськомовний канал проукраїнського спрямування. Так вважає міністр закордонних справ України Павло Клімкін. – Що нам потрібно? Та просто зібрати ресурси і створити неупереджений, але ефективний телеканал, російськомовний телеканал, – наголосив росіянин за походженням Клімкін.
Втім, українською мовою він володіє добре, у багатьох випадках – набагато досконаліше від високопоставлених чиновників, народжених в Україні. Та й інтереси України намагається захищати з усіх сил і можливостей. Іноді, правда, занадто імпульсивно. Один із найсвіжіших прикладів: під час недавньої зустрічі в «нормандському форматі» у Парижі наш Павло Анатолійович ледве не побив свого російського колегу Сергія Лаврова.
Притім, цілком заслужено. На жаль, ляпаса хамовитий Лавров отримати не встиг – від нього його врятував французький дипломат…
Так що слова і вчинки глави української дипломатії мені частіше зрозумілі, ніж навпаки.
Втім, необхідності у створенні в Україні «патріотичного російськомовного телеканалу» я не сприймаю. І ніколи не сприйму.
Найперше тому, що більшість центральних телеканалів у нас настільки російськомовні – аж зашкалює. І всі вони при цьому не проти при першій-ліпшій нагоді зіграти роль патріотичних. Починаючи від «Інтера», який ніяк не може українізуватися навіть після того, як до його російськомовного власника Дмитра Фірташа додався ще один. Точніше – одна. Це мати олігарха, Марія Дмитрівна, котрій він передав частину акцій… Цілковито україномовна, як стверджують її земляки із заліщицького Синькова. То, може, й «Інтер» нарешті перейде з «Подробностей» на «Подробиці»? Та й чимало інших його програм і журналістів згадають, що вони працюють в Україні й для українців?
Хто у нас далі? Майже цілковито патріотичний (трансляцію кількагодинної зустрічі Путіна з журналістами не братимемо до уваги?) канал «112.Україна». Російської мови в ньому теж не бракує. Принаймні, у співвідношенні 50 на 50. Плюс усі основні випуски «новостей» та щосуботні інтерв’ю Наталії Влащенко з відомими людьми…
Про вже традиційно «переслідуваного» Савіка Шустера і згадувати незручно. На всіх десяти українських телеканалах, які він оббігав за 10 років роботи в Україні, українську мову він як ігнорував, так і досі ігнорує. Але наша мова – на відміну від правдолюбця Савіка – ображену не вдає, голодування не оголошує і на переслідування не скаржиться. Просто терпляче чекає, коли Шустер докумекає: шляхетній людині, яка вже 10 років їсть український хліб, годилось би давно вивчити українську мову.
Хто у нас далі?
Ще один, наскільки проукраїнський – настільки й російськомовний телеканал: «1+1». Чи насправді щодо його російськомовності я переборщила? Та ні. Якщо випуски новин, «Наші гроші» та окремі серіали тут україномовні, то Володимир Зеленський зі своїм «Вечірнім кварталом» нічого змінювати не збирається. По-російськи тут розмовляють усі, починаючи від «тамбовського вовка» і закінчуючи самим Зеленським. Правда, тижнів два тому в «кварталі» дебютувала тернополянка Таня Песик, але її суржик (так задумано за сценарієм) українською мовою назвати можна хіба з великою натяжкою. І за це спасибі? Решті ж «кварталівців», попри весь їх можливий патріотизм, перейти на державну мову так само тяжко, як огрядному Юзику – схуднути…
Більше того, знехтувавши офіційною забороною на показ російських стрічок і серіалів, у яких зайняті актори, які підтримали агресивні дії Путіна проти України, на «1+1» повернули творіння все того ж Зеленського – безкінечні «Свати». Із Федором Добронравовим у головній ролі. Котрий після анексії Криму заявив, що «насправді Крим повинен був повернутися в лоно Росії. І він повернувся».
Іще про «патріотичні» російськомовні канали? Будь ласка, ахметовський ТРК «Україна»… У якому всі основні випуски «событий» мають дві обов’язкові ознаки: російську мову і репортаж про черговий патріотизм Ахметова. Який спершу допоміг місцевим українофобам під проводом регіоналів та москалям у руйнації Донбасу, а тепер возить голодним, «визволеним» від України донбасівцям крупу, олію і дешеві консерви… Зрештою, не тільки випуски новин на «Україні» російськомовні. Це ж стосується як старих, так і нових шоу, фільмів і абсолютної більшості серіалів… Все це звучить державною мовою сусідньої держави.
То що будемо їй активно допомагати в цьому й ми? У сенсі «протистояти російській пропаганді» російською мовою – як те радить Клімкін. Але чому ми – на своїй землі, у своєму домі та ще й під час російського вторгнення в Україну маємо робити це мовою нашого ворога? Що за брехня така безкінечна – про начебто утиски російськомовних в Україні?
– Ми не будемо спокійно дивитися на те, як утискують російськомовне населення у деяких колишніх республіках СРСР, – заявила днями спікер Ради федерацій Росії Валентина Матвієнко. – Російські люди, російська культура стають об’єктами утисків і гонінь у Латвії, Естонії, Україні, низці інших держав. Там нагнітається конфронтація щодо Росії, поширюється русофобія…
На цьому цитування злобної українофобки, до речі, уродженки української Шепетівки, я закінчу. Бо що взяти з людини із хворою уявою? У чому її можна переконати, якщо у неї свій бог – Путін? Теж далеко не здоровий чоловік, про що добре відомо не тільки його близькому оточенню, а й усьому цивілізованому світу. Правда, ким саме він себе уявляє – Наполеоном, Гітлером чи Сталіним – широкому загалу невідомо. Про це знають поки що лише психіатри. Але – мовчать. У Росії взагалі майже всі мовчать. А хто не мовчав – тих уже нема. Того ж Нємцова, для прикладу.
Так що в пошані у фюрера-імператора-генералісимуса Путіна лише ті, хто ловить кожне його слово, молиться на нього – і теж бреше, бреше, бреше…
Звісило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово:
було так, було так, було так…
А може, було інакше?
Здається мені, що саме про таких, як колишня українка Валентина Матвієнко та їй подібних написала ці рядки велика українка Ліна Костенко.
Саме під брехливим гаслом захисту росіян Москва вдерлася до Криму і на Донбас.
Саме під фальшивим лозунгом «допомоги російськомовним» російські терористи разом з місцевими бойовиками обстрілювали з «Градів» українську армію і вбивали мирних жителів: як україно- так і російськомовних, та нищили їхні оселі, змушували покидати рідні міста і села. Привчали людей, які ніяк не можуть змиритися зі смертю СРСР розмахувати триколорами і чіпляти на груди стрічки-колорадо, доносити окупантам на тих, хто не боявся називатися українцями і гордиться цим…
На щастя, Кремль не врахував головного: серед російськомовних українців дуже багато патріотів України. Саме України, а не Росії! Тож воюють вони пліч-о-пліч з україномовними українцями, виносять одні одних з поля бою, рятують, діляться всім, чим можуть.
І, зрештою, віддають життя за Україну. Рідну, як їм, так і їхнім дітям.
Ніхто зі справжніх російськомовних українців ніколи і нікому не збреше, що їх зневажають або ображають за те, що вони поки не знають української мови. Нема такого! Ні на Заході України, ні на Півдні, Півночі… Не кажучи вже про Схід. Якщо ж хтось іноді дозволить собі скоса глянути на людину, яка розмовляє по-російськи, то це буває украй рідко. І «утиском» це можуть вважати хіба Путін, Матвієнко і їм подібні. На жаль, останніх набагато більше, ніж насправді «утиснутих»… А в Кремлі від них узагалі аж кишить. І, що головне, душать кремлівських небожителів одразу і ненависть до України та низки інших країн колишнього Союзу, і страх перед ними. Адже відчувають: уже недалеко той час, коли «вєлікій і могучій язик» зникне з ужитку тамтешніх російськомовних громадян узагалі. Так само, як свого часу зник СРСР…
Для порівняння: в епоху «розвинутого соціалізму» російською добровільно або примусово розмовляли 286 мільйонів людей. Відповідно, ця мова входила до першої десятки найпоширеніших у світі. За 25 останні років кількість російськомовних людей зменшилася до 152 мільйонів. З них 147 мільйонів проживають у самій Росії. Якщо й далі справа посуватиметься такими темпами, то… Справи у Кремля й справді кепські. Але мене це чомусь не засмучує … Навпаки, я продовжую залишатися категоричною противницею ідеї Павла Клімкіна про створення «патріотичного російськомовного каналу». Адже українську мову в Україні нині добре розуміють всі. Головне, аби це зрозуміли ще й власники та журналісти досі вперто російськомовних телеканалів. Адже глядачів у них ставатиме все менше і менше.
Тетяна САВКІВ.
