Любов на війні… Почуття під кулями. В бурхливому морі життя, яке там «на нулю», як називають передову ті, хто захищає нашу землю від ворога, може обірватися в будь-яку мить. Тим, хто далеко від лінії вогню, важко збагнути могутню силу такого пристрасно-дивного кохання. Але воно є. Справжнє і велике. Яке не горить тендітним вогником, до якого потрібно защораз підкидати дровенят, а палає бурхливим полум’ям почуття невідомого, але міцного, як надійне плече товариша, з яким ідеш в розвідку.
– Наша Надійка приїхала!
– Ні, це наша Надійка! Це ми її чекали-виглядали, як сонечка.
– Але ми перші її зустріли, перші з нею познайомилися!
Ось знову бійці двох бригад по доброму сваряться, сперечаються за право називати своєю цю красиву жінку з розкосими мигдалевими очима, а вона лишень усміхається.
– Ви, як малі діти, – каже згодом, випромінюючи з усього свого єства надзвичайну ніжність, притаманну лише їй. А вони дійсно, в такі моменти, стають беззахисними, немов дітлахи, що скучили за чимось материнським, рідним та дорогим. Не так волонтерська допомога їх тішить, якої назбирала Надія повний «бус», як вона сама. Вони їй переповідають про всі свої проблеми, наче бойовому побратимові, але в кожного десь в глибині серця, захищеного бронежилетом, розцвітає підсніжник невимовного тепла. Ностальгійно линуть згадки про маму чи сестру, дружину чи бабусю, однокласницю чи сусідку, одним словом – жінку з мирного життя. Вона навіває їм найкращі спогади та найсокрвенніші мрії. Хоча в декого з них жарти грубі, приправлені перчинкою лайки, але то так – самозахист. Душа бійців біля Надійки стає м’якою, наче віск.
Вона вже звикла, що часто серед ночі лунає дзвінок, розриваючи тишу на сотні осколків її тривоги. Тоді Надія добре розуміє, що ця розмова дуже важлива. Як психолог заспокоює та розраджує, вселяє надію та віру, і їй довіряють, слухають, поважають. А вона потім до ранку не спить. Але то таке – дрібниці, адже вона знає свою місію і те, що її там чекають та виглядають. «Мої хлопці» – лагідно називає Надія бійців, переймаючись їхніми потребами та проблемами. Для неї не підйомних питань немає. Нещодавно генератор шукала – і зайшла. То ноші, то чоботи, то ліки, то «кікімори» – захисний одяг для снайпера – все в її силах, бо ж робить святу справу, то Бог та й люди допомагають.
Коли вперше зустрілася із Сашком, то подумала: «Господи, який ведмідь!» А він – до двох метрів росту, кремезний, бородатий, та ще й в обмундируванні – справжній козак. Наді таким неприступним видався. Вона й забула про нього з часом. А то, якось, невідомий дзвінок серед будня-полудня:
– Даю тобі п'ятнадцять хвилин на збір, я в твоєму місті, зустрінемося в центрі.
Надія оторопіла. Та коли він її обняв на очах цікавих містян, то їй здалося, що весь світ перевернувся з ніг на голову.
– Я думав про тебе! Я захотів тебе бачити, тому відшукав нагоду приїхати, – сказав Олександр, пригортаючи кохану до себе. Надія відчула такий спокій, такий захист, таке тепло, а ще стукіт його гарячого серця, закохані очі і вологі вуста. І вона закохалась. Вперше в житті, по справжньому, палко і щиро. Само собі дивувалася, що здатна на такі почуття. Після розлучення з чоловіком жила самотньо, усю любов віддавала родині, про себе не думала. І навіть не підозрювала, їдучи на війну, що там зустріне свою любов.
Коли вона не може додзвонитися до коханого, то живе в тривозі, а коли лунає в слухавці довгожданий рідний, трішки з хрипинкою голос, благає:
– Ти тільки будь! Ти тільки живи! Я хочу знати, що ти є.
– Візьми мене до себе, – не раз просить Олександра. Я втечу до тебе, бо не можу без тебе жити, не витримую. А він злиться. Не хоче. Боїться за неї.
– Ти мені потрібна з мирної території, від тебе пахне матіолою, – каже Сашко і ніжність вихлюпується з його полум’яного серця. А Надії вже більше нічого й не треба. Вона тричі проклинає війну і знову молиться за нього, за хлопців, за мир в Україні. Не хоче думати про те що буде завтра, яке продовження буде мати їхній воєнний любовний роман, але тільки розвесниться, знову, як пташка полине за Схід, до коханого, як до сонця, щоб зігріти свої охололі долоні…
Раїса ОБШАРСЬКА.