Захисник-тернополянин із позивним «Кульчик» навчався у ВПУ №4, потім – строкова служба в артдивізіоні теперішньої 44-ї окремої артбигади. Після армії – цивільне життя, професія електрогазозварника… Велика війна перекреслила звичний порядок… Донеччина, Запоріжжя, Дніпропетровщина. «Кульчик» витягував побратимів під вогнем «Ланцетів» та навчився збивати дрони, що детонують за півтора метра від машини…
«Кульчик» – водій самохідної артилерійської установки «Богдана» 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола. З початком повномасштабного вторгнення підписав контракт і пішов добровольцем.
Наприкінці травня минулого року завершив навчання, а далі його чекали непрості напрямки, які тепер перераховує одним подихом: Донеччина, Запоріжжя, Дніпропетровщина.
До фронту «Кульчик» їздив на «Спрінтері». Тепер він водій самохідної артилерійської установки «Богдана».
Найважчим за цей рік для нього став день, коли після удару «Ланцетом» довелося витягувати поранених побратимів:
– Четверо поранених, а я один цілий, – каже «Кульчик. – Треба було накладати турнікети, вантажити хлопців на евакуацію, надавати допомогу до приїзду медиків.
Із тими побратимами він досі підтримує зв’язок, поки вони проходять реабілітацію.
– Хоч трохи замучені, але тримаються. Особливо запам’ятався перший дзвінок зі шпиталю. Один відзвонився із Запоріжжя і сказав: «Всі живі», – пригадує «Кульчик». – Якраз це я і хотів почути. Бо, зазвичай, є три стани: легкий, важкий і критично важкий. Якщо не критичний – значить, усе буде добре.
Їхня артилерія б’є далеко – до тридцяти кілометрів. Самі ж артилеристи можуть стояти приблизно за десять кілометрів від лінії фронту, щоб «закидати вглиб».
Попри серйозну роботу не обходиться і без курйозів.
– З військових жартів сміються тільки військові, – говорить він на прохання розповісти веселу історію. – Гумор тонкий, інколи чорний. Наприклад, про фото жартуємо, щоб не робити такі, як на пам’ятник.
Найнебезпечнішими «Кульчик» називає не тільки гарячу роботу, а й дороги.
– Якщо цілі дальні, то нас шукають – пояснює військовий. – Є відрізок від позиції до певної точки дороги – це найнебезпечніше місце.
FPV-дрони для артилеристів стали окремою війною.
Російські дрони, каже він, часто споряджають додатковими уражаючими елементами. Примотують цвяхи, всяку всячину, щоб більше уразити людей.
Попри фронтові умови, на побут він зовсім не скаржиться.
– Я виріс у селі, служив в армії, – розповідає «Кульчик». – Не було великих квадратних очей.
Живуть у землянках, постійно щось доробляють і вдосконалюють. Там, на Сході, за словами «Кульчика», ніби тепліше, але ночі холодніші.
Удома на нього чекає дружина.
– «Зампотил» в армії – це дуже велика людина, бо відповідає за забезпечення, – усміхається військовий. – А моя дружина – мій особистий «зампотил».
Вона знаходить навіть те, у чому раніше не розбиралася.
Найнеочікуванішою посилкою, згадує, стали домашні вареники.
– Велика коробка була, – сміється він. – Чоловік двадцять наїлися. Вона сама наліпила. Це було свято.
Про календарні свята на позиціях майже не згадують. У підрозділі кажуть, що дні народження тут не рахують – їх просто святкують щодня, коли вдається вийти з бою неушкодженими. Кожен влучний постріл і кожна дорога, пройдена повз ворожі дрони, – це і є їхній новий відлік.
Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП.