Найкращий статист – народ. Які б цифри і факти про «покращення» не видавала влада, люди стверджують: життя стало скрутнішим.
Дедалі більше молоді прагне залишити державу: простій людині доробитися до чогось в Україні практично неможливо. А ще люд не може втямити: чому тягар економічних проблем лягає на його плечі, а політики, особливо депутати, бізнесмени-олігархи та плеяда новоявлених українських мільйонерів шаленими темпами примножують свої статки.
За даними громадського руху «Чесно», який посилається на декларації нардепів, отриманих з відкритих джерел та у відповідь на звернення, у Верховній Раді нарахували як мінімум 44 депутатів-мільйонерів. А ще у 15 «слуг народу» сукупний річний дохід сім’ї перевищує мільйон гривень. Щоправда, всупереч вимогам законодавства, майнові декларації більше двохсот депутатів – переважно представників фракцій Партії регіонів та КПУ – залишалися для громадськості недоступними.
До слова, лише у столичному управлінні Міндоходів нарахували на 325 (!) мільйонерів більше, ніж торік: наразі число київських багатіїв сягнуло 1362 особи.
Середня ж платня пересічних українців, за повідомленням Держстату, у квітні, порівняно з березнем, зросла аж на 0,6 відсотка, або на 21 гривню, і склала 3233 гривні. У Києві цей показник вищий. А на Тернопільщині традиційно найнижчий – 2283 гривні.
І ще одна «приємна» новина: наша держава посіла 98 місце серед 174 країн світу за рівнем боргового навантаження, яке припадає на одного мешканця. Кожен українець на кінець 2012 року був винен $1451 державного боргу. Такий рейтинг склали експерти «РІА Рейтинг», грунтуючись на даних МВФ. Держборг не є прямою заборгованістю населення. Тобто, ніхто ні до кого не приходитиме і не вимагатиме його оплатити. Але цей борговий тягар однозначно позначається на фінансовому благополуччі громадян країни через підвищення податків, скорочення держвитрат, соцвиплат, збільшення плати за компослуги тощо. І нинішня влада бере у борг скільки дають, хоча розуміє: керуватиме не вічно. Чимало чиновників-позичальників подбали про власні «запасні аеродроми». Організували прибутковий бізнес. Накопичили кошти на банківських рахунках, переважно в офшорах. Придбали за кордоном дорожезну нерухомість. А розплачуватися за державні борги будемо ми, наші діти, внуки. Саме так – навіть внуки!
Якщо ж пересічний українець захоче відкрити власну справу, то йому доведеться здолати масу бюрократичних бар’єрів. Недарма за роки незалежності частка дрібних підприємств у вітчизняному ВВП, за оцінками експертів, не сягнула й 15 відсотків, що значно менше, ніж у розвинених економіках. У Німеччині, приміром, на малий бізнес припадає 60 відсотків, в Італії – 70. У Росії та Білорусі цей показник також вищий – 22 і 23 відсотки відповідно.
Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко переконаний: ситуацію швидко змінити не вдасться. Навіть за сприятливих економічних обставин і продуманих реформ для цього може знадобитися 10-15 років. Але ж відомо, які у нас реформи…
Скромна частка малого бізнесу у вітчизняному ВВП свідчить: ніде бажання так не розходиться з реальністю, як в Україні. У Британії, для прикладу, бізнесмен-початківець може звернутися до місцевої влади, яка допоможе йому компенсувати витрати на запуск офісу: відшкодує за кілька місяців вартість оренди, офісних меблів тощо. Фантастика? В Україні замість того, аби дати підприємцю можливість розвинутися, чиновники намагаються викрутити з нього навіть той мізер, який він заробив на самому початку.
На підтвердження реалій по-нашому красномовні цифри: на сплату податків український бізнес витрачає в середньому 491 годину на рік. У Польщі, Італії, Німеччині – 286, 269 і 207 годин відповідно. При цьому, кількість обов’язкових виплат в Україні сягає 28, польські ж, італійські та німецькі бізнесмени роблять 18, 15 і дев’ять податкових платежів у рік, підрахували у Світовому банку.
Отож, бюрократія, податки і дорогі кредити створюють шалені перепони українцям, котрі бажають організувати власну справу. Зате в депутатів, чиновників бізнесові справи процвітають. Чому ж так?
Замість того, аби справді щось змінювати в державі, влада ллє «крокодилячі» сльози над нинішніми економічними негараздами, обіцяючи водночас поліпшення життя в майбутньому. А тим часом українці вимирають. За словами міністра молоді та спорту Равіля Сафіулліна, кожен десятий наш співвітчизник не доживає до 35 років, а кожен четвертий – до 60. За прогнозами вчених ООН, якщо такі темпи зберігатимуться, то через десять років чисельність українців складатиме 36-38 мільйонів осіб, а через 50 років – узагалі близько 12 мільйонів.
Судячи з усього, нинішня влада може так «вистроїти» Україну, що в майбутньому її вже не залишиться кому будувати…
Ольга ЧОРНА.
