Був празник П’ятидесятниці і до Єрусалиму зійшлися побожні прочани-іудеї з усіх кінців Римської імперії. Раптом серед них поширилася чутка, що ученики Ісуса Назарянина, недавно страченого за наказом прокуратора і внаслідок підступів первосвящеників, проповідують про Його воскресіння з мертвих та про те, що Він є справжній Месія.
Для Єрусалимських священиків та старійшин поява апостолів, їх проповідь і безстрашність перед загрозами були незрозумілі. Адже, здається, так недавно ці ученики покинули свого Учителя і порозбігалися, коли Його повели зв’язаним до первосвящеників. Звідкіль у Петра, що малодушно зрікався Ісуса, тепер з’явилася така твердість та сміливість? Хто міг вкласти в уста простих галілейських селян слова надзвичайної переконливості? Правда, тіло Ісуса Назарянина зникло з гробу, а воїни, які стерегли запечатану печеру, розповідали про надзвичайні явища, що супроводжували цю подію. Але їм дали грошей досить, щоб вони мовчали, а ученики Христа не давали про себе знати протягом кількох тижнів. Вони вірили у воскресіння Учителя, але не наважувалися говорити про це відкрито. Вони переховуються і, зібравшись, зачиняють двері, боячись ворогів.
І раптом така несподівана зміна, такі приголомшуючі події…
Те, що сталося у Єрусалимі на празник П’ятидесятниці, справді виходило за межі людського розуміння і звичних міркувань. У Сіонську горницю ввійшли прості боязкі галілеяни, а вийшли звідтіль провісники вселенської істини, готові навчати всі народи. Коли над апостолами спалахнули язики божественного полум’я, в їх серця проник вогонь Святого Духа. Тепер вони, сповнені мужності й рішучості, відкрито, перед величезним натовпом, проповідують про воскресіння Ісуса Розп’ятого, називаючи Його Месією-Христом. Це було діяння Духа Божого, Утішителя, обіцяного Господом, чудо П’ятидесятниці, явлення сили Його. Бог спочив на Своїй Церкві, всюдисущий і всенаповняючий прийшов і вселився в людських серцях, Творець з’єднався зі Своїм творінням.
День зішестя вогняних язиків на апостолів був лише початком безперервного зішестя Духа Божого у віруюче людство. Хіба не чудом була вся діяльність апостола Павла? Слабий здоров’ям, він учинив те, що не під силу звичайній людині. Обходячи безмежні простори важкими дорогами, не один раз зазнаючи смертельної небезпеки, він утверджував Церкви по всьому Середземномор’ю – від Малої Азії до Іспанії.
Історія поширення християнства в перші століття життя Церкви зберігає чимало прикладів того, як люди, зміцнювані Духом Святим, виявляли справжні чудеса героїзму і стійкості. Це благодатне єднання Творця і створіння, споріднення з Духом Утішителем є невимовне блаженство, яке підносить людину від землі до неба.
Яким великим було це прагнення єднання з Богом, можна бачити з молитви блаженного Августина, де знаходимо такі слова: «О, Ти, Божественна любов Отця і всемогутнього та всеблаженного Сина святе спілкування, всесильний Утішителю Душе, сумних всемилостивий Утішителю! Увійди всемогутньою силою Твоєю всередину серця мого і похмурі в ньому від недбальства мого місця освіти світлом сяяння Твого і багатством роси Твоєї зроби їх плодоносними. Запали, Спасителю, полум’ям силу ослабленого серця мого і, освячуючи, попали вогнем усе гріховне в думці й тілі». Ніколи не переривався в Церкві Христовій живий зв’язок неба і землі. «Бог, – пише преподобний Максим Сповідник, – на те і створив нас, щоб ми робилися спільниками Божественного єства і причасниками Його вічносутності».
Багато святих, як уславлених Церквою, так і відомих одному Богові, досягли цього стану за свого життя. «Коли Дух Божий приходить до людини,- говорить Серафим Садовський, – і покриває її повнотою свого зішестя, тоді душа людини наповнюється невимовною радістю, бо Дух Божий наповнює радістю все, чого б тільки доторкнувся». Така таємниця постійного пасхального настрою тих, що догодили Богові і одержали Духа, Який усе наповнює радістю.
З того ж дня, коли апостоли зібралися в Сіонській горниці, у духовний світ увійшла нова сила. Ісус Христос сповістив Царство Боже, яке «не від світу цього», але утверджується в світі і, насамперед, у серцях людських.
Будьмо гідні тих благ, які подає нам Господь!
