Період з 2010 до 2018 року ввійде у грецьку історію як період колонізації; виведення та приватизації активів; відсутності фінансування сфери здоров’я та освіти; банкрутства та зубожіння; безробіття, еміграції та великої кількості самогубств. Це були роки трьох меморандумів або ж, іншими словами «програм фінансової допомоги», що супроводжувались «структурними реформами», метою яких було відновлення економіки країни після спаду та кредитної кризи 2010 року. Фактично вони були шахрайством, поганою політикою, замаскованою під благородні цілі.
І це порятунок країни? Як часто звучало: «Греки мали свою вечірку, за яку тепер слід платити». Так, це була вечірка – для олігархів з нерухомістю у Лондоні та рахунками у швейцарських банках, для військових, інженерів та будівельних компаній з Німеччини, Франції та США. І так, була допомога. Вона надійшла від європейських платників податків та опинилася на рахунках проблемних банків у Франції та Німеччини. Греція була просто транзитом, і греки, які дорого заплатили за це, були лише маріонетками у цій угоді.
Третій «меморандум про взаєморозуміння» завершився 20 серпня. Після закінчення трирічного періоду програми фінансової допомоги, Греція знову може брати позики за ринковими цінами. Закінчення терміну дії меморандуму також припиняє прямий контроль європейської трійки – Міжнародного валютного фонду, Європейської комісії та Європейського центрального банку – над грецьким урядом. Проте його умови, обмеження та наслідки залишаються в силі.
У 2010 році Греція разом з Португалією, Іспанією, Ірландією та Італією перебувала безперечно у важкому становищі. Фінансова криза завдала удару всій Європі, проте найбільше постраждали слабкі країни, а Греція була найслабшою з усіх. Її економіка скоротилася на чверть, а рівень безробіття серед молоді сягнув приблизно 50%. Меморандум був для всіх, кого він стосувався, простим виходом зі становища. Він ознаменував початок гри «продовжуй кредит та зберігай лице».
Правила гри диктував МВФ – це був його стандартний набір з жорсткої економії та «реформ». Проте його дирекція та працівники від самого початку знали, що цих заходів буде недостатньо. Виконавчі директори МВФ з Австралії, Швейцарії, Бразилії та Китаю висловили сумніви щодо доцільності цієї програми. Їх проігнорували. Тодішній його очільник хотів стати наступним президентом Франції. Отже, Греція, тобто її кредитори, особливо французькі та німецькі банки, отримали найбільший в історії кредит МВФ. І ця позика, сумою у 289 млрд євро, надійшла в основному від американських платників податків.
До столиці Греції, Афін, прибули представники Фонду, Європейського центрального банку та Європейської комісії, де вони мешкали у фешенебельних готелях, супроводжувалися військовослужбовцями та рухалися від міністерства до міністерства, диктуючи свою політику. У 2015 році їх на деякий час помістили у чотиризірковий готель та позбавили конвою. Їм це геть не сподобалися, тож їхні боси, Маріо Драгі та Крістін Лагард, одразу ж висловили своє невдоволення щодо цих нововведень.
А що ж з політикою? Державні активи мали бути приватизовані. Голландські молочні заводи та німецькі фармацевтичні компанії були задоволені. Ринки праці були лібералізовані, тоді як колективні договори скасовано. Ні німецька, ні китайська промисловість не перемістилась до Греції, навіть якщо б греки працювали безкоштовно. Податок на додану вартість був підвищений, пенсії скорочені, а сотні тисяч державних службовців залишилися без роботи. Міністерства втратили прибиральниць, які розбили табір, благослови їх Господи, перед Міністерством фінансів.
Греки повстали у 2015 році, і мали на це повне право. Проте Європейський центральний банк мав усі козирі в руках: він міг закрити банки та конфіскувати депозити, змусити Грецію вийти з зони євро та, можливо, з Європейського Союзу. Уряд капітулював. Був підписаний третій меморандум і СІРІЗА, коаліція лівих, яка прийшла до влади у січні, вже до липня стала зразковим заручником європейських еліт.
Іронія полягає у тому, що у 2012 році борги Греції вже були відстрочені, так що з кінця 2015 року до 2022 року мав настати період з відносно невеликою кількістю платежів, яких треба покрити. Зараз є первинний профіцит бюджету, і ринки не потребують перевірки. Таким чином, меморандум може завершитися, проте це аж не як не є ознакою закінчення періоду жорсткої економії. У будь-якому разі, бажання греків чинити опір, здається, подолане, тому видається безпечнішим залишити їх у спокої. Наразі.
Проте шкода, завдана країні, сягає далеко за її межі. Той факт, що Європа запровадила політику жебрацтва до одного зі своїх членів, не для його економічного успіху, а для залякування італійців та французів, як визнав у 2015 році міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле міністру фінансів Греції Янісу Варуфакісу, не лишилося поза увагою британських виборців, які проголосували у 2016 році за Брекзіт. Грецька криза налаштувала французьких лівих проти Європи та допомогла в Італії існуючій коаліції зміцнити позиції. Німецькі та східноєвропейські ліві, безумовно, не керуються співчуттям – навпаки, вони зневажають греків. Проте вони відкидають можливість «солідарності», до якої закликають канцлер Німеччини Ангела Меркель та її союзники, коли говорять про позики Греції.
Тому Європа гниє з обох кінців. Її економіка повинна залишатися єдиною, проте вона варіює в залежності від політичного спектру. Їй потрібні інститути та політика соціальної стабілізації, фінансових реформ та повної зайнятості, щоб стримувати зростаючу хвилю націоналізму. Таким чином, серед тих, хто пильно спостерігає за цим, зростає почуття того, що основна демократична реформа – Новий курс для Європи – є єдиним способом втримати її цілісною у довгостроковій перспективі.
