Президент Петро Порошенко припинив перемир’я на Донбасі. Однак про введення воєнного стану, – а це прогнозували чимало експертів, – жодного слова.
«Ми будемо наступати і будемо звільняти нашу землю. Непродовження режиму припинення вогню – це наша відповідь терористам, бойовикам, мародерам, всім тим, хто знущається над мирним населенням, хто паралізує роботу економіки регіону, хто зриває виплати зарплат, пенсій, стипендій, хто підриває залізницю, руйнує водопроводи, хто позбавив людей нормального мирного життя», – наголосив Порошенко в офіційному зверненні. І зазначив: «Дорога до миру виявилася дещо складнішою, ніж хотілося. Не хочу прикрашати дійсність. Буде нелегко і непросто. Нам, як ніколи, слід згуртуватися для захисту України. Це потребує самовіддачі та дисципліни не лише на передовій, а й в тилу. Але не було ще жодної війни, після якої не наставав би мир. Так станеться і цього разу».
Ціна десятиденного перемир’я виявилася надто дорогою: 108 нападів з боку терористів на сили антитерористичної операції, 27 убитих військовослужбовців, 69 поранених.
Незважаючи на на те, що бойовики й не думали складати зброї, Путін наполягав на продовженні перемир’я.
У НАТО, тим часом, заявили: Росія збільшує присутність своїх військ на кордоні з Україною. За позитивними заявами реальної деескалації конфлікту не видно. Командувач силами НАТО в Європі Філіп Брідлав практично визнав, що саме Росія не тільки підтримує сепаратистів, але й за допомогою своїх військових воює в Україні. Також генерал Брідлав заявив, що зараз США спостерігають на східних кордонах нашої держави понад сім батальйонів російських військовослужбовців і велику кількість малих оперативних груп.
Західна преса у свою чергу зазначає: сепаратисти сильні лише настільки, наскільки їм дозволяє Росія. Німецькі газети, зокрема, коментуючи розвиток конфлікту на сході України, не сумніваються: припинення вогню і стабілізація залежать передусім від впливу Москви на сепаратистів.
Повертаючись до теми перемир’я: воно було потрібне, аби не зірвати підписання асоціації з ЄС. Асоціація є. Миру – немає. І особливої радості від асоціації також немає. Бо ми для Європи все ще чужі. І наші смерті, сльози, горе, втрати також чужі. А європейська дипломатія, м’яко кажучи, малоефективна.
Серйозні санкції з боку Заходу, схоже, Росії не загрожують. На подібні лякалки з боку європейських та американських лідерів офіційна Москва дивиться крізь пальці. Особливо показовим став факт підписання у Відні угоди між «Газпромом» і компанією «OMV» про будівництво ділянки «Південного потоку» на території Австрії. «Південний потік» – стовідсотково політичний проект, спрямованим на те, щоб «голубе паливо» по гігантській дузі обминуло Україну. І це назавжди мало б вибити з рук Києва запобіжник до російської газової зброї.
Підписання угоди можна вважати зрадою з боку Австрії не лише України, з огляду на нинішню кризу, а й єдиної європейської позиції. Брюссель отримав ляпаса. Стосунки між офіційними Віднем і Києвом можуть надовго зіпсуватися. На гарній казці про «добру стару Австрію і доброго цісаря» пора ставити хрест. А віденські штрудлі відтепер матимуть запах російського газу…
І Франція не розриватиме мільярдного контракту з Росією з продажу військово-десантних кораблів «Містраль». «Містраль» – це, фактично, морський військовий штаб, де можуть одночасно розміститись понад півтисячі людей і 16 гелікоптерів. «Париж виконуватиме контракт», – наголосив президент Франсуа Олланд.
Чотири сотні російських моряків уже прибули до Франції для навчання керувати кораблями типу «Містраль». Це, варто зазначити, відбувається попри тиск США і НАТО, які виступали проти втілення угоди. Перше із двох замовлених суден французи мають доправити в Росію у жовтні-листопаді цього року. Друге – наприкінці наступного. Базуватиметься один із кораблів у окупованому Криму.
Тож інтереси України може захистити лише… Україна. Ні європейці, ні американці воювати за Україну не будуть.
А нашим хлопцям на передовій й далі доводиться вкрай важко. З уст чиновників лунають браві повідомлення, як держава дбає про бійців. Самі ж учасники АТО стверджують: справжню допомогу бачать з боку пересічних українців. Фактично, Міноборони переклало власні обов’язки щодо забезпечення армії на народ. Люди переносять через кордон бронежелети. Волонтери збирають для бійців харчі, предмети гігієни, ліки.
Українським військовим не вистачає рацій, згаданих бронежелетів, засобів нічного бачення, тепловізорів. Проблемою є старі карти місцевості, надруковані ще в 1985 році.
Тим часом, без діла на рахунку продовжують лежати гроші, зібрані простими українцями на підтримку армії. Із 131 мільйона гривень витратили на цільові потреби лише 16 мільйонів. А куди пішли виділені мільярди з держбюджету?
Ех, створити б батальйони «Рада», «Генерали», й вигнати їх на передову – без бронежелетів, у кросівках і кедах, з одним автоматом на п’ятьох. Адже депутати, полковники й генерали, за винятком окремих, на Схід і носа не потикають. І дітей своїх туди не посилають.
Не тільки від нестачі амуніції потерпають наші бійці. Їх банально зраджують. Боляче слухати, як вояки з екрана телевізора розповідають: «Ми йдемо в розвідку – нас здають, нас чекає засада! Хто це робить?.. Тому багато у нас є провалів… Нас продають за копійки! Нам дають завдання – ми це виконуємо, але губимо людей. Чому нас там чекають?» Бійці просять: «Не продавайте нас, коли ми йдемо в розвідку. Не здавайте нас, коли ми йдемо на зачистку «зеленки». Не здавайте нас!»
За цим проханням – життя чиїхось дітей, батьків, братів, коханих. Тривоги матерів. І доля України.
…На Сході наступив пекельний липень. Майже кожна година приносить з фронту нові повідомлення про бої, руйнації, поранення і смерті. Хоча воєнний стан не оголошений – він діє. Схід живе за законами війни.
І якось надзвичайно гидко спостерігати за «слугами» народу. Депутати готові приймати будь-які закони, працювати ціле літо, вимагають введення військового стану, ба, навіть рвуться у бій, лише б не йти на дострокові вибори. Але суспільство не хоче війни і нинішньої Верховної Ради, на совісті якої «драконівські» закони, потурання кривавому диктатору Януковичу, пекло Майдану і український близький Схід.
Ольга ЧОРНА.
