Храми чистих душ, які чують зорі…Люблю

Храми чистих душ, які чують зорі…Люблю

Люблю коли дзеленчать зорі, наче дзвоники на різдвяних палицях колядників. Вечір і дзвоники зір нагадують, що ми далеко не одні під куполами небес.

Люблю як пахне матіола. Вона така маленька, непомітна, не має пишноти, її скромний вигляд важко назвати красою. А запах! О, в ньому можна потонути… Він огортає людину невидимими чаруючими павутинками незвіданого солоду, заворожує, п’янить, дурманить. Яка мала рослинка, а яка ширина аромату…

Люблю червоний борщ, приправлений часником і паприкою, зі смаженими пиріжками з картоплею і кропом. Така традиційна нехитра їжа смакує завжди. Насичує голод, частує душу. Український борщ, вишивана скатертина, пиріжки з картоплею – наче синоніми до слова “щастя”. Одні з його багатьох мільйонних елементів.

Люблю йти польовою запиленою дорогою з грудками землі під ногами, з подорожниками по краях, з синьоокими волошками обабіч, з ніжними маками, які щодня бачать очі сонця.

Люблю повітря після дощів, коли небо виплакалось і прояснилось, й останні краплі принесли веселку, таку ж давню, як і світ, таку ж красиву, як дівчина, що зібралася до шлюбу.

Люблю тумани, які табунами хмар осідають на землю, на дерева, на дахи будинків. І, наче кучеряві баранчики, кудись ідуть, ідуть… Мабуть, в свої полонини.

Люблю дивитись через вікно на зливи. Після них настає спокій. Люблю, коли горить свічка біля ікони. Люблю храми чистих душ, які чують зорі…

Люблю…

Неля ДРИБОТІЙ.

 

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares